Дуже гарно то написано, Юлечко! Вірш технічно грамотний і виповнений змістом, кожен з нас повинен задуматись над останнім рядком - на що ВІН поміяє примарливість світу... Всього Вам найкращого!

Гарний твір! Трохи не зрозуміло, проте, ким, власне, хоче стати автор(ка): "ніким" чи "Ніким". В моєму розумінні стати "ніким" це розчинитись у цьому світі і стати в ньому непомітним, одним з мільярдів, тоді як стати "Ніким", це дещо інше. Цей "Ніхто" з великої букви - вже не "ніхто", а певна особистість, щось на зразок сильної таємничої постаті, такого собі "супермена". З цієї точки зору вірш ніби підкреслює якісь глибинні нереалізовані амбіції автора, спроба стати могутнім "Ніким", сильним і недосяжним до "мілких" дошкулянь цього смертного світу :) Прикольно

Не будьте НІКИМ - краще вже Ангелом (раз на "Божім Даху") ;-)

Вірш, до якого хочеться повернутись і перечитати не раз... Дуже правдиво.

Дякую за розуміння. Таким є мій психологічний стан протягом останніх чотирьох місяців. Я не можу змінитися, тому хочу змінити місце, в якому я стала духовно хворим Кимось.
Ярославе, я не знаю, чи зумію поміняти примарливість світу на щось, але буду прагнути.
Пане П.Грім, я хочу розчинитися у світі, але при цьому залишитись особистістю. Я Вам дуже дякую, тому що Ви, як ніхто інший, зрозуміли мою сутність.
Пане Юрію, не мені вирішувати, кому бути ангелом... Хочу стати Ніким, щоб хоча б частково зберегти щось світле і чисте в душі.
Оксаночко (чи то Олено?), приємно дивуюся Вашим філологічним здібностям. Я зміню на "нашарований". То дійсно правильно.
Марті та Олесю спасибі на доброму слові!

Добрі слова подяки маєш, Юліє, від поважних авторів. І дуже добре, що читацький діалог відбувається, що говорить про деякі з твоїх відкрить на поетичному Олімпі. Мені б не хотілося, аби твої вершини були настільки далекими, бо, зрештою, все виглядає дещл по-іншому, проте своє бачення перемог та поразок як варіація твоєї поезії - далі:
"Лавровий вінок обміняти на зашморг поразки,
З якою й Олімп наче присмерк далеких вершин.
Мене отруїли віктимні улесливі фрази,
Зірвали й розтерли обвітрений грим на душі.

Лишилася мить, аби знову прийти і забути
Для чого й кому назбирала по краплі життєву снагу,
Та знову відчути оте, що гіркіш од цикути:
„Прийди, поговоримо знову на Божім даху...”

Ваша варіація - можливий розвиток мого життя, але за умови моєї копіткої праці, Божої допомоги і, звісно ж, Вашої підтримки.

Юліє, від цього вірша я в захваті! Моє шанування!!!