Наталю! Ви що, я ж головний проповідник скромності! Я вас прошу обмежитись п'ятыркою з плюсом. :(

Виникає стійка аналогія з "Московіадою" Андруховича, яку я дуже люблю, а Ви?

"Московіаду"? Ні якось байдуже до тих віршів-листів, Тетяно, Варю, ставлюся, сприймаю, як очевидне явище для того часу, - у Юрія там, як на мене, забагато награного, на межі з обманом. Схоже на те, - що хотілося читачам, те він і писав. Є, звісно, і хороші моменти (все таки у Юрія і талант, і освіта), але нещирість мене вразила. Все таки жив я в Москві досить довго, аби спримати все спрощено.

Володимире, нагадаєш, ми якось про цей вірш роговоримио наживо :)

Аякже , поговоримо, якщо згадаю, роки однако :)

"послали поназбиране на ху-
ноликих перевізників причалу" - хуноликих - чайноликих - моголів? Цікаво, ще такого ніде не зустрічав.
"лунає проповідь, - між тим спасенна,
її не гублять смертні ворота...
Несе мій човник далі річка-вена,
гойдають хвилю дзвони і вода,
така ж, як сотню літ тому, смиренна." - не лізе ні у ворОта, ні у воротА.

Згідно вашої поради, Валентине, поставив наголос. Думаю, що "смертні воротá" - це не зовсім звична для нас річ, тому наголос тут може бути (у цьому випадку) на "á".

Пане Володимире, не узагальнюйте! Для кого звичні ті воротА? Воно ні втин ні в ворота! Якщо вже врахувати московсько-православну атмосферу, то мало б бути ВРАТА. Скажімо, смертнії врата...
Ну а про гру "ху-ноликих" ви мали на увазі саме гунів чи чінів?

Дякую, Валентине, за запропоновані варіанти, але поки залишу воротá, так мені чомусь красивше здається - саме в цьому місці. Взагалі, в українській мові наголос частенько "плаває", головне, аби в цьому була достатня необхідність.
Щодо звичності, то як ви розумієте, малися на увазі просто "ворОта".
Щодо хуноликих, то у ті часи на московських вокзалах перевізниками працювали, в основному, вихідці із Середньої Азії, обличчях яких і нагадали ліричному герою риси хунів.

Воля ваша. То не обовязково вихідці з Азії. Російські європейці виглядають приблизно так:
"Нос плюский, глаз узкий - человек русский". Гра з ху на грані фолу.

Всілякі вони бувають, у нас теж татарської крові достатньо. Але Іванко з Ванькою таки брати, хоча і кремль між нами сірководить.

І з Яном, і з Гансом, і з Янкелем... Хай живе всесвітнє братство!

Гм - цікава штукенція Володимире,
Подекуди розлізаєтся, як притиснута мармуляда поміж хлібцями, але загалом образи розумні та цікаві - наче сам там побував. Загальна картина, опис, враження автора переплітаюсься з сарказмом і гостро-окою спостережливістю, а окремі слова заставили мене поритися у словничку. Хоча вірш давній - не думаю, що багато змінилося там з того часу...
З повагою,
Л.Ю.

Точно ви, Юрію, про мармуляду підмітили між хлібцями, а то могли і між підошвою і асфальтом :)(:
І таке буває. А з ким не буває, особливо у подорожах туди, де "однако, нет дорог, только направленья".

Нехай живе, Валентине! всесвітнє братство і сестерство, і плотське кохання між ними. Хоча й не проста ця річ - кОхання, коханЯ...