Прекрасно! Але, пане Василю, вибачте за таке спостередження-зауваження: рядок, де йдеться про ялинкові прикраси сприймається надто буквально, і можна зрозуміти так, що Ви їх не вішали на себе.(Хоча з якого б то дива мали вішати?) Може якось опоетизувати:
"Я себе не вдягав у брехню, -(це чудова метафора)
І на слово не вішав прикраси" - щось таке.
...Яке сумна у Вашого вірша розв'язка.
З повагою

Спостереження, звісно. Закралась одруківка, вибачте.

Я тебе не кохала таким -
непричесаним милим реальним
ти прийшов у великий наш дім
супер пупер таким сексуальним
і ялинки стрибали з прикрас
у Різдво залітали з розбігу
мабуть криво дивились на нас
коли я закрутила їм фігу
ти листа мого мабуть читав
на покритій пергаментом таці
не хотіла розваг і забав
а хотіла з тобою на танці
та закохана зникла весна
і покрилася льодом вся вулиця
бо тебе покохала вона
але осінь докірливо тулиться

з любов"ю і повагою, я :)

Пане Василю, наважусь, з Вашого дозволу, і я написати кілька слів. Останній рядок випадає з розміру. А якщо додати один склад, то ж зовсім інша справа, як на мене. В цілому все дуже добре, аж жаль, що довелось прискіпатись до такої деталі. Щасти Вам!

Василю, приєднаюсь до Ігоря Рубцова, аби звернути увагу на останній рядок....
А так сильно!
По нервах!

"...Наповзає на очі стіна
І у прірву впирається вулиця..." - неймовірно зворушливий, справжній чоловічий біль, сум і щем! Як у романі Кобо Абе "Чуже обличчя". Пане Василю, все ж віриться,що стежинка між ЛГ не заросте татарником. Хай Вам щастить!

Дякую за уважне прочитання. Твір надто свіжий, а тому, безперечно, потребує редагування.

Дякую, Оксано! Чудова імпровізація. Приємно вражений.

Дякую всім одразу, бо коменти чомусь не вставляються в потрібне місце.