Ні, Олю, це не про вас, ви відразу сказали, що навчаєтесь, як і ми всі тут навчаємось... Просто увиразнилася, в процесі, тема, і я пробую її, для себе принаймні, відкрити повніше.

І жодних натяків, я просто сподіваюся, що ми з вами можемо на цю тему публічно спілкуватися, бо, як на мене, вона торкається всіх, і в ній приховано і універсальний ключ до всіх творчих проблем.

В цьому контексті "тривіальні рими", Олю, як на мене, найфундаментальніші, найширші - і вимагають такого ж володіння автором простором життя. Тому, на мою думку, є сенс менш досвідченим авторам намагатися уникати говорити про те, про що вони відають недостатньо, з чим недостатньо поріднилися, тому навряд чи зможуть за допомогою і в межах фундаментальних рим додати хоч трішки нового обсягу засобами вербальної творчості. Я саме про це, але не тільки про це.

І я з вами згідний, що таких авторів багато, які пробують увиразнювати своє творче начало через поетичне слово. Тож саме для них і така моя дивна рекомендація - звузити межі свого поетичного дійства до реально відомого, реально осягнутого.

Що значить "звузити"?

Практично це виглядає так - описуючи картину, що висить на стіні, автор мав би добре знати про кімнату, де висить картина, а ще - непогано відати про дім, де ця кімната присутня, і дещо знати про вулицю і місто, і хоча би трішечки про край (знати, в сенсі пропустити через своє діяльне "я", заповнюючи форму знання адекватною своєю діяльністю) - бо все це відчуватиметься в словесному описанні картини, або ж не відчуватиметься. І тоді автор зробив помилку, і це була "не творчість", а дещо інше... Тобто творчість на наших рівнях, це, напевно, не охоплення і відкриття незнаного за межами нашого "я", а саме доцільне увиразнення осягнутого, добротність "тут", а не десь "там". В ідеалі - ця "добротність" "тут" мала би наслідувати "Добротність Божу", яка помітна - куди не кинути погляд, чи не так?

І тепер уявімо, дорога Олю, що якийсь автор рішуче описує, скажімо, землю батьків! Тож він, за підозрілою моєю концепцією, повинен тоді чудово орієнтуватися у світі в цілому, достатньо орієнтуватися в космосі, і праці Творця, що сотворив Усесвіт, і дещо також відати про причини цього Сотворіння, а також відати дещо і про інші Сотворіння.
Але ж у наших авторів, які пишуть про рідну землю, найчастіше, взагалі нічого більше не помітно, окрім, як "взяти цю висоту" - але, насправді, такі стрибки відбуваються настільки нижче потрібної планки (яку самі автори і встановили), що диву даєшся - такому повзанню...

Тобто, знову приходжу до висновку, що надважливою є творча адекватність, і відсутність "дірок", тобто цільність. Математично кажучи - розмір кожного відрізку (на якому як відомо, міститься завжди нескінчена кількість точок, різноманітностей) творчого перебування повинен бути співмірним і не лише з авторським обжитим ареалом, але і з тою чи тою динамікою процесів. Зрештою, динаміка і лежить в основі можливості "переходу між вимірами", себто продовження власного творчого процесу до безкінечності. Точка-відрізок-площина-об'ємна фігура-рух об'єму-розгортання нових вимірів - все це і є особистісною вічністю, яка вимагає для свого народження фізично (матеріально) дуже простої речі. Вимагає відсутності "дірок", бо дірки, і з погляду математики і фізики ( не тільки філософії) теж, не дозволяють відбутися якісному перетворенню, - і розривають сутність...

Тож творча наша адекватність, напевно, і полягає у виборі того нашого відрізку (площини, об'єму) для творчих потуг, які є цілісними...
А далі вже дрібничка - диво сотворіння. :)