ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.12.18 06:38
Допоки ми спокійно спали,
На чорний мармур п’єдесталу
Твоя зоря знеслась, – не впала! –
Й сіяти так яскраво стала,
Що світла ясного навала
Осяяла померклі далі
Та очі всім повідкривала
На те, де зараз, друже, ти,

Віктор Кучерук
2024.12.18 06:38
Допоки ми спокійно спали,
На чорний мармур п’єдесталу
Твоя зоря знеслась, – не впала! –
Й сіяти так яскраво стала,
Що світла ясного навала
Осяяла померклі далі
Та очі всім повідкривала
На те, де зараз, друже, ти,

Віктор Михайлович Насипаний
2024.12.18 05:19
Кінець уроку. Є ще трохи часу.
Дає питання вчителька до класу:
- Чи зрозуміли ви, спитать хотіла,
Чи змінить сила швидкість тіла?
Встає хлопчак, зітхаючи, з – за парти:
- Залежно, чи копняк чи щигля дати.

15.12.2024

Микола Соболь
2024.12.18 05:16
Як стану трохи іншим, не таким.
Не сплутати б автобусні маршрути.
Люблю терпкий, осінніх парків дим,
який чекає моїх слів спокути.
А там гріхів, як у собаки бліх,
уже не пригадаю їх коріння.
Чи міг я не грішити? Звісно, міг.
Але тоді чи буде воскре

Микола Дудар
2024.12.17 21:31
Тебе зачовгають, повір
Вони охочі човгати
Як тільки но полишиш двір
Тобі вже не оговтатись

Там, за двором, ріка спокус
Самотнику не встояти
Мотай, мій хлопчику, на вус

Борис Костиря
2024.12.17 19:42
Дощі ідуть, і запливає розум
У океані втрачених думок.
Наперекір невидимим погрозам,
Дощі ідуть невизначений строк.

Дощі ідуть, і тоне в них покора
Жорстоким, невблаганним небесам.
В калюжі проглядається потвора,

Ольга Олеандра
2024.12.17 11:23
Йди з миром, уходячи з мого життя,
і частку мене забери із собою.
Ми в світ привели наше спільне дитя.
Воно є любов’ю.

Світ став ще гарнішим, бо ми були в нім,
крізь зустріч формуючи диво.
Крокуй далі обраним шляхом своїм

Віктор Кучерук
2024.12.17 06:28
Серед знайомих та одна,
Що на зорю яскраву схожа, –
Мене надихує сповна
Й рожеві мрії далі множить.
Дивлюсь закохано на стан
Гнучкий, тендітний і радію,
Що не віддався досі в бран
Міцних обіймів безнадії.

Микола Соболь
2024.12.17 06:22
Старий гусляр на сіножаті
за краєць хліба заспівав:
«Сідай до столу, чим багаті,
хоч небагато маєм страв,
але голодного не кинем,
тобі далеко ще іти…» –
якщо у серці ти людина
спасеш людину від біди.

Микола Дудар
2024.12.16 23:44
Я вас шукатиму в собі
Нарешті без оплати
І не затримуйте, побіг
Лише скажіть, як звати?

Ви що, подумали, це — гра
З якого, панно, дива?
… А дощ неначе із відра

Володимир Бойко
2024.12.16 23:25
Чеширський кіт помітив тапки путіна. Відтоді путін дуже дивно посміхається. Якщо центр прийняття рішень не сумісний з головою, то й самі рішення будуть, відповідно, через задницю. При патологіях мозку окуляри не допомагають навіть мавпам. Де не

Артур Курдіновський
2024.12.16 23:24
Тихий спокій та мирне життя -
У минулому. Дуже далеко.
-Харків'яни, біжіть в укриття!
Дбайте про особисту безпеку!

Дав наказ шизофренік пуйло -
Залізяку пустив ворожина.
Досягти щоби "ціль есвео"

Леся Горова
2024.12.16 21:17
У розбитому домі зимно як.
Холод сковує ланцюгами.
Мати стерпить. А як же синові,
Що тримає плечима браму?

Ту важкезну, що розмежовує
Волю мрій і кайдани скрепів,
На мільйони розтиражованих

Іван Потьомкін
2024.12.16 20:04
Сказав мерзотник у серці своїм:
«Немає Бога!»
І зіпсувавсь, і збивав спантелику інших...
І немає охочих робить добро.
А Господь із небес споглядає
На синів людських:
«Чи ж є поміж ними котрийсь розумний,
Хто потребує Бога?

Сонце Місяць
2024.12.16 13:40
усяке тойбічне
кшталту синіх псів за вікном
салют п’єро

містичні конвалії
тротуари
тотальна відсутність діб

Віктор Кучерук
2024.12.16 05:30
Дзвінок дверний чи телефонний,
Як соловейко невгомонний,
Не заспокоїться ніяк?..
Бринить прискорено та дзвінко,
Немов за спів свій жде оцінки,
Або вагоміших відзнак.
У напівсонній тиші дому,
Себе звільняючи від втоми,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Віталій ШУГА
2024.12.13

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Мирослав ЕкманКременецький
2024.07.25

Кав'яр Сергій
2024.06.21

Самослав Желіба
2024.05.20

Людмила Кибалка
2024.05.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Ярмуш (1981) / Інша поезія

 Арабески




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-20 16:15:15
Переглядів сторінки твору 3770
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2012.10.26 13:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-20 18:04:58 ]
Ольго, якщо є проблеми з ритмізуванням, скажімо, автор дозволяє собі вільності у ритміці рядків, то потрібно публікуватися в "Іншій поезії".
Інакше оцінюватиметься ритмізація, а вона тут, як для вірша, далеко не струнка...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ярмуш (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-20 18:33:41 ]
Ясно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-20 18:48:12 ]
Як добре, що ви не ображаєтесь...

До речі, і в сучасному літпроцесі, і в нас на ПМ, як особисто мені здається, не так багато авторів усвідомлюють, що вірш - це завжди наслідок, а не мета, ціль, здобуток...
Тому переважна більшість авторів ніколи так і не навчиться писати справжні вірші... :(
І автори ПМ, на жаль, нечасто являють собою цілісні особистості. Безумовно, в процесі творчості вони потрохи визрівають, але з такими темпами можна і до глибокої сивини затягнути процес...

Найбільше про ступінь авторської зрілості говорять теми, на які здатні розмовляти наші автори, на які, зрештою, пишуться їхні твори, а ще про це свідчить відповідність рим - творчим обріям, досвіду, авторським осягненням.
Найпростіші (насправді це найфундаментальніші) рими вимагають найширших, найпотужніших авторських світів і творчих обріїв. Таких авторів обмаль, тому і особливої вартості написане нами - для світу за межами нашого "я", - в переважній більшості випадків, немає.
Можливо справжня поезія починається зі збігу авторського досвіду_таланту і точної, відповідної авторському "місцеперебуванню", рими.
Спробуйте, Олю, подивитися на процес творчості і з такої сторони...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ярмуш (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-21 09:56:22 ]
Спробую ) В принципі, все написане Вами правильно... але що робити тим людям, які мають хоч трішки творчу душу і висловитись можуть не через малювання, різьбу чи прикрашання клумб, а саме через слово? Такі автори, як метелики-одноденки, їх послухали і забули. У їх творів нема майбутнього, бо нема ніяких творчих знахідок,а тільки тривіальні рими...
Я веду до того, що не всім дано залишити вагомий слід у літературі. Хіба обраним (за тим чи іншим критерієм). І в такім випадку вірш - не наслідок, а просто бажання висловитись. )
Дюма-син сказав добре про усе це:
"Твір, який читають має теперішнє; твір, який перечитують, - має майбутнє."

До речі, Ваші роздуми - це галантний натяк на несвіжість думок-рим-теми в моєму вірші? )))

А про образи у нас кажуть: на ображених воду возять...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-21 10:55:23 ]
Ні, Олю, це не про вас, ви відразу сказали, що навчаєтесь, як і ми всі тут навчаємось... Просто увиразнилася, в процесі, тема, і я пробую її, для себе принаймні, відкрити повніше.

І жодних натяків, я просто сподіваюся, що ми з вами можемо на цю тему публічно спілкуватися, бо, як на мене, вона торкається всіх, і в ній приховано і універсальний ключ до всіх творчих проблем.

В цьому контексті "тривіальні рими", Олю, як на мене, найфундаментальніші, найширші - і вимагають такого ж володіння автором простором життя. Тому, на мою думку, є сенс менш досвідченим авторам намагатися уникати говорити про те, про що вони відають недостатньо, з чим недостатньо поріднилися, тому навряд чи зможуть за допомогою і в межах фундаментальних рим додати хоч трішки нового обсягу засобами вербальної творчості. Я саме про це, але не тільки про це.

І я з вами згідний, що таких авторів багато, які пробують увиразнювати своє творче начало через поетичне слово. Тож саме для них і така моя дивна рекомендація - звузити межі свого поетичного дійства до реально відомого, реально осягнутого.

Що значить "звузити"?

Практично це виглядає так - описуючи картину, що висить на стіні, автор мав би добре знати про кімнату, де висить картина, а ще - непогано відати про дім, де ця кімната присутня, і дещо знати про вулицю і місто, і хоча би трішечки про край (знати, в сенсі пропустити через своє діяльне "я", заповнюючи форму знання адекватною своєю діяльністю) - бо все це відчуватиметься в словесному описанні картини, або ж не відчуватиметься. І тоді автор зробив помилку, і це була "не творчість", а дещо інше... Тобто творчість на наших рівнях, це, напевно, не охоплення і відкриття незнаного за межами нашого "я", а саме доцільне увиразнення осягнутого, добротність "тут", а не десь "там". В ідеалі - ця "добротність" "тут" мала би наслідувати "Добротність Божу", яка помітна - куди не кинути погляд, чи не так?

І тепер уявімо, дорога Олю, що якийсь автор рішуче описує, скажімо, землю батьків! Тож він, за підозрілою моєю концепцією, повинен тоді чудово орієнтуватися у світі в цілому, достатньо орієнтуватися в космосі, і праці Творця, що сотворив Усесвіт, і дещо також відати про причини цього Сотворіння, а також відати дещо і про інші Сотворіння.
Але ж у наших авторів, які пишуть про рідну землю, найчастіше, взагалі нічого більше не помітно, окрім, як "взяти цю висоту" - але, насправді, такі стрибки відбуваються настільки нижче потрібної планки (яку самі автори і встановили), що диву даєшся - такому повзанню...

Тобто, знову приходжу до висновку, що надважливою є творча адекватність, і відсутність "дірок", тобто цільність. Математично кажучи - розмір кожного відрізку (на якому як відомо, міститься завжди нескінчена кількість точок, різноманітностей) творчого перебування повинен бути співмірним і не лише з авторським обжитим ареалом, але і з тою чи тою динамікою процесів. Зрештою, динаміка і лежить в основі можливості "переходу між вимірами", себто продовження власного творчого процесу до безкінечності. Точка-відрізок-площина-об'ємна фігура-рух об'єму-розгортання нових вимірів - все це і є особистісною вічністю, яка вимагає для свого народження фізично (матеріально) дуже простої речі. Вимагає відсутності "дірок", бо дірки, і з погляду математики і фізики ( не тільки філософії) теж, не дозволяють відбутися якісному перетворенню, - і розривають сутність...

Тож творча наша адекватність, напевно, і полягає у виборі того нашого відрізку (площини, об'єму) для творчих потуг, які є цілісними...
А далі вже дрібничка - диво сотворіння. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ярмуш (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-22 09:33:57 ]
Ви дивитиесь на все під дуже широким кутом, включаючи у свої роздуми психологію творчої особистості і філософію. Але, як на мене, Поезія (і мабуть, Проза,- про це не судитиму, бо переважно віршую) - спонтанна. Хіба її вконтролюєш? Чи те, що пишеш?
Кіяновська стверджує, що найкращі свої твори пише в стані трансу. Та хіба тільки вона? А якщо створювати певну досконалість, штучність на основі словниково-виважених рим, прорахованих складів, ритму, інших філологічних прийомів - у деяких авторів це дуже відчувається - виходить ніби й непогано, навіть довершено, але занадто вже відчувається в роті отой синтетичний присмак штучного продукту.

Але ж ще є Божа іскра (чи хто як назве, бо всі ми намагаємось зрозуміти природу цього явища). Живе людина життя, займається справами далекими від поезії, а потім раптом відчуває непересильну потребу братись до пера. Я маю одного такого знайомого. Все життя пропрацював рятувальником на воді, а потім, вже майже на пенсії, почав писати вірші і гуморески. Вірші при правильних римах слабуваті, а гуморески навіть дуже й дуже... Видав уже 10 збірок. А пише тільки 10 років...

Хочу сказати, що натхнення нелогічне. Його не вивчиш по порадах в Мережі (бачила щось на кшталт "Як навчитись писати вірші"). Треба стати, мабуть, злегка Фаустом, щоб досягти якогось успіху. І тут я згодна з Вами - якщо вже пишеш, то оцінювати себе потрібно адекватно. А ще - працювати, працювати, працювати...