"Коли вже день замкне останні двері,
ледь чутно потривоживши ключі,
стартую в ніч на білому папері
із музою при лівому плечі."

Коли я прочитав про останні двері, то пригадав гру у Вольфенштейна. Там теж було багато дверей.
Може, варто вжити інший епітет? Може, "вечірні двері"? Або "захі́дні"? Такий прикметник існує.
До прислівника "вже" за допомогою я б не звертався. Він, НМСД, немилозвучний. Та і яка різниця - "вже" чи не "вже"? Рядок має всі шанси стати кращим. НМСД.

"В п'янкому леті бездоріжжям ночі
я музі довіряю, мов собі.
У неї - тужно-смарагдОві очі,
у неї крила - ніжно-голубі."

Такі 2 старезні рими як "очі-ночі" та "собі-голубі" можуть виправдати своє використання, НМСД, лише за рахунок високої поетичності усього, що їх оточує. У цій строфі такого, НМСД, я не спостерігаю.

"Під щемний звук гітарного вібрато
ми тулимось удвох на віражі,
і хто вона - Евтерпа чи Ерато? -
мені - все рівно, ми ж бо - не чужі".
"Все рівно" - це, НМСД, типова калька з російського "всє равно". Чому б не пошукати щось рідне?

"Вона закурить при горнятку кави,
лиш тільки відімруть нічні світи,
і тихо схлипне: "Друже Ярославе,
не можу більше, прошу, відпусти..."

Куріння і кава - це загальновідома контамінація.

Без жодного натяку на критику,
Г.С.

"гітарного вібрато" - це так еротично :)
до речі, не пам"чтаєте, як ангел з чортом поділили плечі: хто з них за лівим, а хто за правим?