ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.06.26 20:15
— Ти, ти, ти, — говорить вона
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не

Самослав Желіба
2024.06.26 19:03
Серед радянських дослідників традиційно панувала іще ленінська думка про те, що Бог у філософії Дж. Берклі є суто декоративним елементом, що буцімто лише маскує соліпсизм, тоді як це не відповідає дійсности. Це було підтверджено ще роздумами І. Канта про

Микола Соболь
2024.06.26 17:05
Історію розповідали люди,
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т

Леся Горова
2024.06.26 14:08
Сталяться нерви, як приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.

Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,

М Менянин
2024.06.26 12:27
Якщо українець – чини як Отець,
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!

Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує

Іван Потьомкін
2024.06.26 08:49
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві

Юрій Гундарєв
2024.06.26 08:47
Летять слони-2
 

Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:

Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,

Микола Соболь
2024.06.26 08:17
Вклонюся житу, жито – це життя,
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»

Віктор Кучерук
2024.06.26 05:38
За межею небокраю
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.

Артур Курдіновський
2024.06.26 01:32
Римуються почуття.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.

Світлана Пирогова
2024.06.25 21:22
Феєрія літа - в сонячних бризках,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.

І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,

Ярослав Чорногуз
2024.06.25 13:26
Краса на попелищі - Божий дар,
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...

Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти

Леся Горова
2024.06.25 13:14
Я тобі іще наснюся в шум дощу,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.

Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,

Борис Костиря
2024.06.25 11:34
Кам’яний голос тиші
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє

Олександр Сушко
2024.06.25 08:48
Я правду накришу вам дрібно-дрібно,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.

Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча

Віктор Кучерук
2024.06.25 07:55
Озираючись на схід
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

рута птаха
2024.06.26

Олекса Скрипник
2024.06.20

Самослав Желіба
2024.05.20

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Луцкова (1971) / Вірші

 "Стала зрідка писати..."

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-30 22:46:36
Переглядів сторінки твору 12408
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.09.04 16:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Рудокоса Схимниця (Л.П./М.К.) [ 2012-07-30 23:17:28 ]
Дівчинко тихого плеса, де губляться тіні,
Щоб проростати наівними сонними квітами,
Вкотре сльозинки вчорашні просієш крізь сито і
Вкутаєш плечі тонкі візерунками інею.

Крізь віддзеркалення шовку води у зіницях
Білим пелюстям стривожена, зваблена, вкрадена.
Кіс вагота нетутешня, жалобнице ладанна, –
Ти полохлива рибинка у сітях чужинця.

Пам’яті промінь спікає долоні у стигми:
Вигин хребта закарбований до одержимості.
Надто нестерпна, надмірно покірна, – пали мости,
Шляхом Чумацьким рятуйся, ти зможеш, ти встигнеш.

Втримати б звивне твоє відображення… згубо!
Скільки естетики в рухах нервово-відчужених…
Серце розверзлось кривавою раною-ружею,
Скрапує хмелем багрянцю на вишерхлі губи.

чогось по духу нагадало мені оце моє півдавнє... теж рідко пишу і ходжу манівцями в житті...)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:33:30 ]
Те ж плесо, ті ж манівці. От і зустрілися :) Нестерпно-гарно, нестерпно-рідно... Спасибі, Рудокоса ружо :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2012-07-31 09:18:30 ]
"...стала рідко писати, напевно, ще рідше, ніж плакати."

Чи не з сльозами виливаються почуття, котрі могли би лягти на папір? Але ж яка краса постає між рядочками, коли усе таки попроситься віршами!
Сподобалось!:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:37:51 ]
Що ж його робити: плакати?.. не плакати?.. :)) Дякую, Аделько, і вітаю із виходом збірочки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Криловець (М.К./М.К.) [ 2012-07-31 10:37:08 ]
Хай пишеться частіше! Бо ж гарно й сильно виходить.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:42:06 ]
Частіше "пашеться", ніж пишеться :)) Рада бачити!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2012-07-31 11:39:19 ]
Певно, квітку виносити важче ніж сльозу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 11:44:03 ]
Треба запитати у папороті :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 11:51:56 ]
Плакати буває корисно, деколи. Головне не зловживати. А ось писати більше ніж плакати не зашкодить. Де ти ходиш? Папороть, чорні вишні, єдинороги....
А в нас італійці програли іспанцям!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Баба Нібаба (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 12:00:10 ]
Папороть перецвіла, італійці програли... А-а-а, їдять його!.. Зате як прибрали Київ. І Харків ( у Донецьк не встигла :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 12:13:58 ]
Привіт, Саня. Ти зумів розгледіти єдинорога!..
Зате італійці дуже гарно співають


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 12:25:33 ]
Знаєм, знаєм, це в них від теплого моря. А ми у серпень заступаєм. І не плакай, сльозами море не розбавиш.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 13:07:19 ]
лучше меньше да лучше
и как тут попрешь против этого?)
изумительно, Света,
ты стала наредкость писать...

перевод просится
зачиталась я
спасиб


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 13:23:46 ]
Ну, редкость - не всегда раритет :)) Спасибо, Танюш. Раз просится - интерпретируй :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Хмельницький (М.К./Л.П.) [ 2012-07-31 13:24:58 ]
Чарівна поезія. Цілком заслужено хтось поставив "6". Найбільше сподобались оці рядки:

А узліссями тиші блукає стриножена папороть
і виношує квітку. Та, зрештою, що їй до нас

і до наших життів, інкрустованих чорними вишнями,
і до наших бажань - тонкострунних зітхань веретен?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-08-01 00:03:41 ]
Тонкострунно зітхаю... А що ще залишається?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Семен Санніков (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-31 15:30:58 ]
Ваш вірш навіва на мене сумний настрій попри лісову казковість його метафористики.
Стриножена папороть нагадує про коней, які ласують травою впродовж усієї ночі, щоб зрання їх відправили на роботу чи на ковбаси. Вірш наче промовля до мене: - прислухайся, хлопче. Ти багацько втрачаєш, коли весь час кудись поспішаєш. І я прислуховуюсь.

Мені вчувається «зрідка», бо обидва значення цього прислівника мають однакову ознаку минучості нашого часу, а не рідини – наприклад, води або чогось іншого.
ЗРІДКА, присл.
1. Іноді, часом. Одинока жаба вилізла з калабатини і зрідка меланхолійно кумкає... (Михайло Коцюбинський, І, 1955, 285); Зрідка спросоння заскрипить журавель або гупне біля якогось похиленого тину росяне яблуко.., і знову тиша, мову доброму сні (Михайло Стельмах, II, 1962, 26).
2. Де-не-де, місцями. Йшла [Левантина] швидко поміж величезними стовбурами старого лісу. Зрідка тільки розривалося вгорі посплутуване гілля, і тоді видко було їй клаптик неба з двома-трьома зірками (Борис Грінченко, II, 1963, 292); Софія йде на довгу веранду, зрідка повиту диким виноградом (Леся Українка, III, 1952, 532);
// розм., рідко. На відстані. Ох і гаю мій, гаю, розсаджений зрідка (Павло Чубинський, V, 1874, 647); Куди глянеш — усе поля широкі, чисті і по полях дуби, зрідка дуб од дуба, як намети проти сонця розкинуті (Марко Вовчок, І, 1955, 382).

Діставшись «вишень», я чекаю на всевишнього чи когось лишнього, а зустрічаю «дім, голосами пташиними вишитий».
Усе гарно, і все мені спонравилось.
Кожний рядок наче говоре про себе: я – поезія.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2012-08-01 00:00:34 ]
:)) Сьома, ви дуже підкований молодик (до коней це не має ніякого відношення, а лише до Ваших віртуозно виконуваних ролей, літературного критика зокрема :) Довіряючи Вашому абсолютному слуху і Михайлові Коцюбинському, одинока жаба вилазить із калабатини, щоб внести поправки у текст :) З мене - вишні чи й amaretto. Але, мабуть, таки вишні, - хай вже краще рядок говоре, ніж співа "ой гаю, мій гаю, розсаджений зрідка" :)) Сьома, женіть геть сумний настрій. Ваша вдячна слухачка і читачка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Ганенко (М.К./М.К.) [ 2012-08-19 19:21:18 ]
:}


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-07-31 16:27:03 ]
Стала редко писать, еще реже, быть может, чем плакать, и
заколдованной всаднице твой поцелуй не помог.
А опушками тиши блуждает стреноженный папоротник
И лелеет цветок. Но ему безразличен итог

наших жизненных вех, с инкрустацией - черными вишнями,
наших тайных надежд - тонкострунных на слух веретен.
У него есть свой дом (голосами он птичьими вышитый)
и простой оберег от беды - полотняный катрен.

Околотки – не кара, а кара - дороги проторены,
где ходить не за труд, где не топит мечту полынья
из сомнений. Меня только звезды, что были подарены,
во всенощный полет, будто буквицы, кличут, но я

стала редко писать, еще реже, быть может, чем плакать. А
вдохновений извозчик как есть всё хранит для меня:
в чаще слова - его, без узды цветоносный мой папоротник,
на словесных лугах - скакуна с гривой цвета огня...

Свет..папор(о)тник = парусник здесь...
и я на волнах интерпретаций уплываю за желтогривый горизонт..