ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2024.09.22 22:01
Чого сумую?
Питаєте, чого це я сумую?
Бо самота навколо, самота.
І ніби все життя минає всує,
У бік незрозумілий поверта.

І що у нім? Яка краса чи втіха?
І зникло розмаїття, хоч любов
Горить, яріє чи палає стиха,

Володимир Каразуб
2024.09.22 20:54
Уривок
Немає нікого хто поруч твого життя
Солодким цілунком погодить тебе на завтра,
І буде не проти сказати тобі, що за-
Бути уже не спроможний, що станеш початком
Великої книги. Напише хтонічний роман,
Історію світла, історію часу та словом
Сплітаючи чис

Іван Потьомкін
2024.09.22 19:23
***
Спасибі, Доле,
Що ноги-руки цілі,
Що світ цей сприймаю
Барвою, звуком, словом...
«А решта?»
«А решта – вагомий додаток,
Що зветься так просто – ЖИТТЯ».

Володимир Бойко
2024.09.22 17:32
Зденервовані думки
Коли не годні показати розум, показують нерви. Люди з важким характером потребують жінок легкої поведінки. Коли нападають нерви, музи відпадають. Нервують усі, але далеко не всі роблять із цього рекламу. І холодний розум можна довести до точк

Сонце Місяць
2024.09.22 15:43
arose
ефемери зимового вересня
землеміри німого кіно
лейтмотив надзвичайно первісний
римування авжеж гуано

понад зірваними піввуалями
нас діждеться нуарний суар
крокодил неприродно роззявлений

Світлана Пирогова
2024.09.22 14:00
Ми різні з Вами (пісня)
Ми різні з Вами...Небо і земля,
Холодний місяць і гаряче сонце.
Мелодії старого скрипаля
Примарою лягають у долоньці.

Ми різні з Вами...Літо і зима,
Як тиха осінь і весна квітуча.
Ніщо й ніхто нас разом не трима.

Євген Федчук
2024.09.22 12:58
Як Господь роки розподіляв
Сидять бабці під під’їздом на лавці широкій.
Уже кожній з них, напевно за сімдесят років.
Вже на світі нажилися та напрацювались.
Ото тільки що сидіти на лавці й зосталось.
Між собою гомоніти, щось розповідати,
Кісточки усім знайомим поперемивати.
В

Устимко Яна
2024.09.22 11:49
вже осінь
віє запах тривожний
від сухого зела
мов оплакує кожний
прутик літа й тепла

осінь в лісі та гаї
скоро зайде в міста
осінь часу не гає

Козак Дума
2024.09.22 11:07
Синові
Тримай себе у натовпі бентежнім,
хай він усіх паплюжить і усе.
На себе розраховуй, незалежно,
що ближній срібло й посмішку несе.

У мрії поринати на стидайся,
та не обожнюй навіть власних дум!
Брехні – не вір, а лесток – опасайся,

Юрій Гундарєв
2024.09.22 10:51
Сонце цілує землю
Війна вбиває… Земля змучена стогне. Багряна трава. Ранок. Золотий жовтень. Озеро завмерло, віддзеркалюючи заспані очі багатоповерхівок. Жінка, років сорока, повненька і, певно, не дуже вродлива, скромно одягнена, сидить на лавочці, похитуючи ног

Юрій Гундарєв
2024.09.22 09:46
Браслет
Браслетні перлини
на зап’ястя -
дарунок дружини
на щастя.

За теплі хвилини
в снігопади -
сяйливі краплини

Микола Дудар
2024.09.22 07:44
***
Тебе чекав би допізна
У край села на сінокосі
Де загубилася весна
У літі з дозволу ще й досі…

І розстелився б все одно
На місце те, не випадкове
Черпали б з неба ми вино

Віктор Кучерук
2024.09.22 07:33
* * *
Не для мене ще усмішки
Із твоїх медових уст, –
Цим вдоволенням нітрішки
Не впиваюся чомусь.
Наковтався удостачу
Тільки сильної жури,
Поки ти мене не бачиш
І не чуєш до пори.

Микола Соболь
2024.09.22 06:04
А завтра знову
Часи млинів минули і волів.
Сучасний світ немов несеться в прірву.
Колись добрішим бути я хотів.
А нині що? Давай за козир чирву.
Або вино. Достатньо вже хрестів.
Для бубни є на Банківській орава.
Поетові, на жаль, бракує слів.
А сильні світу оберу

Сонце Місяць
2024.09.21 14:44
Вороння
коли потвориться сміх
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій

залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом

Микола Дудар
2024.09.21 12:59
***
Поміж...
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17

Юлія Рябченко
2024.08.04

Мирослав ЕкманКременецький
2024.07.25

Олекса Квіт
2024.07.05

Любов Інішева
2024.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Олександр Дяченко (1955 - 2020) / Вірші

 Моя віра
...
перейти до тексту твору

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2012-08-06 10:28:44
Переглядів сторінки твору 3139
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (6.862 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 1.200
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Духовна поезія
Автор востаннє на сайті 2020.12.10 22:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віва ЛаВіта (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-06 11:53:53 ]
а столиця справді, мов рукавичка, офісні центри, паркніги, новобуди...і щезає природа, гаї, ставочки... солідарна з автором.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2012-08-06 13:00:59 ]
Харківський масив побудований саме у такий спосіб.
Хлопчаками ми раділи новобудовам Березняків. У той час, коли вони намивалися піском з Дніпра, річкова та озерна вода разом з її мешканцями не знала, куди діватись. Було літо якогось там 70-го року. Вода прогрівалась настільки, що ми канікули проводили, можна сказати, у ній.
Можна багато розповісти про ті місцини. Каналізаційні люки на трасі, яка йде між залізницею та озером Тельбін, спираються на бетонні кільця, які тоді височіли над рівнем озера на 5-6 метрів. Вода у Тельбіні прозорістю могла порівнюватись з морською. Над тими люками зараз пролітають тисячі колес вантажних і легкових автівок. Там якась траса і залізнична станція "Лівий берег".
Озеро Сонячне, яке підходить майже до Дарницького кладовища, свого часу було теж прозорим, але його засмітили жужелицею з Дарницької ТЕЦ. Цей шлак транспортувався металевими трубами великого діаметру, які йшли звідти. Ми по ним ходили, ризикуючи життям, на висоті до десятка метрів. Знизу гавкали собаки та погрожували кулаками та костурами мешканці вулиці Затишної селища Позняки.
А центр столиці залишався у недоторканості. Його можна було відвідувати, як музей давнини і важливої частини історії Київської Руси. На Майдані височів В.І.Ленін, за широкими плечима якого ховались матроси, солдати, трудове селянство, робочий люд і трудова інтелігенція.
А що діється зараз?
Кого допустили кияни, яких ніхто не питав, допускати чи ні, до процесу градобудування, зрозуміти легко. Не киян, а приблуд з сел, пмт, райцентрів, де історія ніколи не відігравала будь-якої важливої ролі. Навпаки - села, пмт, райцентри тощо наздоганяли столицю. А та донині біжить у бетонне майбутнє.
Я не проти нових мешканців столиці. Турбує її зникнення як історико-культурного осередку України.

Творчих успіхів, гарного настрою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-06 15:03:14 ]
Щиро, правдиво, на жаль процес варваризації(чи декультуризації) продовжуватиметься, бо практично зруйновані інститути впливу суспільства на тих, хто керує... ностальгічні жалі, чи не єдина можлива форма вислову тих, хто належить до зникаючого виду "людина культурна".
Правда, певний час "центр столиці залишався у недоторканості", але ці процеси латентно вже існували, і не тільки в столиці...
Дякую, Олександре, гарний вірш.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2012-08-06 15:16:46 ]
Він збоку виглядає так, наче в ньому є якийсь конструктив. Височезні офісні центри, новобудови спального житла, які нагадують майстерно виконані інкубатори. Процес було активізовано ще у 17-ті роки минулого сторіччя, а потім у часи повоєнної відбудови. Можна було б і зупинитись на досягнутому рівні. Місця за Оболонню, Дарницею, Вигурівщиною, Троєщиною скільки завгодно. На тих порожніх нивах нічого не плодоносить. Але ж центр... Він приваблює. А у ньому немає, чим дихати.
Мені ще є, де. Можна було б не нервуватись :-)
Дякую за "дякую".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-06 15:42:30 ]
...всі дії нинішні камуфлюються під хаотичні
й більшою частиною нас так і сприймаються...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Костянтин Мордатенко (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-11 19:30:17 ]
Добридень! Не ображайтесь з мого субєктивно погляду:
1) поєднання "сирена" + "міського" - первісно навіює тлумачення "сигнальний гудок" до слова "сирени"; і хіба в міських ставках живуть мавки: це можутьбути, принаймні, заміські, хоча хто зна.
2) НМСД формулювання "річку закопати по вінця в бетон" - не вірне: а)"по вінця" - означає існування того сосуда/предмета, в який наповнюється - у вас він зникає б)у річки не бує вінець (це не притаманно річкам): щоб вони були, автору слід спочатку окресли ці краї
2) у Вас "вірю" заперечується сумнівами "знайдеться, може" : "Прибуде зненацька"...
:)
З повагою, Костя

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-14 22:54:09 ]
1) Погоджуюсь. Нагнав сирен і використав русалок.
2) "По вінця в бетон" - це мій прибамбас, і ІМХО, досить вдалий.
3) Вірю, і воно прибуде саме зненацька - так, як Ленін свого часу прибув поїздом з Фінляндії.

Дуже вдячний за доречні закиди :-)
Творчих успіхів, гарного настрою.