Ого, народ проклинає!Хоча всі знають, що не "у тім’я вдарений від роду" той, хто зазіхає на територію України.
П.С. Колись молитви ставали поезіею, тепер прокльони. Деградуємо?????????

Про поезію і прокльони: фрагмент з "Зачарованої Десни" О.Довженка: "...Отaк, як дiд любив сонце, тaк його мaти, що її, як я теж aж потiм довiдaвся, звaли Мaрусиною, любилa прокльони. Вонa проклинaлa все, що попaдaлось їй нa очi,- свиней, курей, поросят, щоб не скугикaли, Пiрaтa, щоб не гaвкaв i не гидив, дiтей, сусiдiв. Котa вонa проклинaлa щодня по двa-три рaзи тaк, що вiн трохи згодом був якось зaхворiв i здох дес у тютюнi.

Вонa булa мaлесенькa й тaкa прудкa, i очi мaлa тaкi видющi й гострi, що сховaтись од неї не могло нiщо свiтi. Їй можнa було по три днi не дaвaти їсти. Але без прокльонiв вонa не моглa прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вiршi з нaтхненного поетa, з нaйменшого приводу. У неї тодi блищaли очi й червонiли щоки. Це булa творчiсть її пaлкої, темної, престaрiлої душi.

- Мaти божa, цaрице небеснa,- гукaлa бaбa в сaме небо,- голубонько моя, святaя великомученице, побий його, невiглaсa, святим твоїм омофором! Як повисмикувaв вiн з сирої землi оту морковочку, повисмикуй йому, цaрице милосерднa, i повикручуй йому ручечки й нiжечки, полaмaй йому, святa влaдичице, пaльчики й сустaвчики. Цaрице небеснa, зaступнице моя милостивa, зaступись зa мене, зa мої молитви, щоб рiс вiн не вгору, a вниз, i щоб не почув вiн нi зозулi святої, нi божого грому. Миколaю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрiю, святий Григорiю нa бiлому конi, нa бiлому сiдлi, покaрaйте його своєю десницею, щоб не їв вiн тiєї морковочки, тa бодaй його прaнцi тa болячки з'їли, тa бодaй його шaшiль поточилa...

Бaбa хрестилaся в небо з тaкою пристрaстю, aж торохтiлa вся од хрестiв.

А в мaлинi лежaв повержений з небес мaленький aнгел i плaкaв без слiз. З безхмaрного блaкитного небa якось несподiвaно упaв вiн нa землю i полaмaв свої тоненькi крилa коло моркви. Це був я. Причaївшись у мaлинi зa смородиною, я слухaв бaбиних молитов, як зaворожений. Я боявсь поворухнути пaльцем, щоб чaсом мaти божa не побaчилa з небa, що я тут у мaлинi. Нaвiть Пiрaт i той дивився з-пiд смородини нa бaбу з переляком.

Не знaю, чим би зaкiнчились бaбинi молитви. Може, менi тут би й повикручувaло руки й ноги, коли б рaптом не почувсь з погребнi лaгiдний голос дiдa, що прокинувся од бaбиних молитов.

- Мaмо, a чи не принесли б ви менi мисочку узвaру? - звернувся вiн до своєї мaтерi.- Тaк чогось у животi пече!

- Гa? Це ти тут лежиш, бодaй ти не встaв!

I понеслaся бaбинa грозa нa погребню.
- Зaрaз принесу, бодaй тебе прaнцi з'їли, щоб ти їв i не нaїдaвся, щоб тебе розiрвaло, щоб ти луснув був мaленьким!.." :))))
Фольклорна традиція )

Підтримую коментар С.Гупала).
А ще віруючі радять не проклинати, щоб довго жити і легко вмерти))).

Ну, коли вже мова зайшла про дива та буквальність, то я, шановна авторко, напишу таке: це - поетичні майстерні. Де у тексті поезія? Букви-літери.
Можна не відповідати. Гарного настрою!

Поезія — це мистецтво, за допомогою якого поет розкладає збуджені уявлення і поєднує дієві міркування таким чином, що мале перетворює в велике, а велике в мале, і красиве огортає в потворний одяг, а потворне заставляє сяяти в прекрасній подобі. І навіюванням сили гніву та чуттєвості так підбурює, що завдяки цьому навіюванню темпераменти людей ввергаються то в екстаз, то в депресію, і це стає причиною важливих справ в устрої світу.
Нізамі

Валерію, або коли мрієте - про сороміцьке)))) "м'яке кучеряве дівоче волоссячко").
Хочеться-шепочеться Вам...про таке в час АТО чи то перемир"я.
Якось некошерно.

Цікаво, але мені Ваш вірш нагадав мій переклад з Пола Брайта:
http://maysterni.com/publication.php?id=78517
:)