Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
тієї пісні давньої торкання,
і всутеніле серце звеселить
її давно забуте привітання.
Посеред полум’я і самоти,
на вістрі пострілу, снаги й знемоги,
тобі відкриється, що здатен ти
А тут раптом хтось на джипі повз них пролітає.
Куряву здійняв велику, курей розполохав.
На Рябка, що зазівався, не наїхав трохи.
- Було дурне, - дід Микола промовив сердито, -
Дурним воно й залишилось, хоча
Тут були приязності.
Добрі ми друзі,
Хоч і сварились часто,
Хоч не завжди й ладнали.
Прийшли, будь ласка, вісточку якусь.
Ранковим променем ти можеш обізватись
чи шепотом дощу.
Я вчусь
побаченням крізь видиму роздільність.
Пишу тобі повітряні листи.
Так хочу вірити, що це не безнадійно…
Так звучить місто.
«Хіба не дивно, — казала вона розповідаючи про пожежу, —
Я почула голоси людей через вікно.
Вони кричали, аби я виходила, бо в домі щось загорілося».
«Виходь, Анно, пожежа
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.
Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І ти мені зненацька,
На єдину мить.
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.
Дорога вже закидана камінням,
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.
Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Шевченко у рідній Кирилівці"
З авторського циклу програм "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка", записаного на радіо "Воскресіння" у рік 200-ліття Кобзаря.
Із повітового міста Чигирина Київської губернії Шевченкові було близько поїхати до села Суботова, звідти – до Кирилівки, де відразу пішов до брата Йосипа. Тарас привітав брата з новонародженим первістком, для якого став хрещеним батьком 20 вересня 1843 року. У селі нарисував батьківську хату та портрет свого діда Івана Андрійовича. Щодо того, чи намалював маляр-Шевченко місцеву парафіяльну Кирилівську церкву, у якій побував під час обряду хрестин, існують тільки здогади, але, на жаль, без фактичних доказів. Невдовзі Шевченко побував у селі Березані, а потім і в Яготині, у родини Рєпніних, аж до 10 січня наступного 1844 року. Перед поверненням до Петербурга Шевченко побував у Мойсівці, Березовій Рудці, Качанівці, а звідтіля знов у рідній Кирилівці … сучасному селі Шевченковому (до початку XIX століття — Керелівка, до 1929 — Кирилівка).
Стежками Шевченкової "Живописної України"
...перейти до тексту твору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)