Давно відома слушна порада І. Рєпіна, – не суди выше своих сапог. Це стосується і пані Юлії, яка невідомо з якого дива поставила собі за обов’язок судити майстра. Справедливості ради, дозволю собі це школярство з необхідним при цьому обґрунтуванням своєї «найвищої» оцінки.
Сонет написаний за всіма канонами жанру. Відчувається прихована самоіронія ЛГ. Тема висвітлена з художнім смаком, майстерністю і завершеністю сюжету, а також з притаманною автору прозорістю тексту і змісту. Це означає – вірш можна і читати, і декламувати легко, без запинок і «спотикачок» , які, на жаль, трапляються, коли автори «перегружають» свої витвори різними витребеньками типу архаїзмів, трюїзмів та інших неприродних словоутворень.
Звертаю увагу РМ на це порушення основного правила оцінювання твору. Навіть у випадку, якщо цей вірш здається слабшим за інші твори даного автора і раптом комусь приспічило виставити свою оцінку, то хоч муркнути чи хрюкнути про це нікому не завадить.