Дуже цікавий вірш. Зачепило....

“Стукіт підків" я розглядав би як вірш, який не читається без особливої читацької уважності до можливих прихованих знаків.
Автор веде читача від слідів, що сходяться й зникають, до відчуття вищого порядку, де кожен крок має свій сенс, хоча не завжди явний. “Стукіт підків” vs власний “зубовний стук”: Вони постають маркерами і метафорами ознаки стану внутрішнього неспокою, який варто втихомирити, бо страх до того, що настає з темряви майбутнього, є передбачуваною, прогнозованою і природною реакцією на те саме майбутнє, яке нас чекає на останньому відрізку начебто вічного для людства земного шляху. Що таке наші побутові та душевнні переживання-страхи у порівнянні з тим...
У центрі вірша стоїть образ слідів як часової пам’яті: вони одночасно і про минуле, і про майбутнє, адже тягнуться вони “звідкись” i ведуть “кудись”. У перехрещеннях цих траєкторій чути не просто рух, а нашарування чужих рішень, втрат і несподіваних обставин, що формують спільний ландшафт людського досвіду. Сліди тут — це не стільки позначки на ґрунті, скільки видима топографія невидимих життів, яку ми щодня перетинаємо, навіть не знаючи історій тих, хто цими життями пройшов свої земні шляхи.
Нічого не раджу і дивіться самі. Вам краще відомі глибинні значення своїх текстів.
Сьогодні я вже писав про подібні заходи, на мою думку, не зайві. Започаткуйте у себе і Ви.
З повагом, Ю.С.