Що діялось в Україні, за що погибала.
За що слава козацькая на всім світі стала!

Т.Г.Шевченко

ЕПІЛОГ

Мати Україна-Русь

Все минає. На могилах вітер лиш гуляє
Та кобзар співає думу про минуле краю.

І Тарас ті думи слухав, серцем дослухався,
«Козачком», слугою значить, між панами звався.

Стали горді козаченьки «козачками», тванню.
А Тараса – за Вкраїну – вигнали в заслання.

І до кари додалася дика засторога:
Щоб поету, щоб таланту – не писать нічого!

Чом боялися Шевченка? Чом боялись мови?
Чом ховали в казематах українське слово?

А в епоху Дніпрогесу, у радянськім шумі,
Чом стріляли в бандуристів, в кобзареві думи?

Русь, Рутенія, окраї - руські – Україна,
Мати древня і велична – ось у чім причина!

Тут козаччини колиска Дніпром колихалась,
І від Сяну і до Дону держава прослалась.

Тож і влада більшовицька, і царі й цариці
Не могли спокійно спати в північних столицях.

Нашу славну Україну – Русь з її краями –
Обкрадали, поділяли поміж упирями.

Ті, що крали в неї землі, і людей, і назву,
Що розскубали, роздерли, доки не загасла,

Що палили нашу пам’ять, наші книги древні,
Що братами називались – воріженьки кревні,

Що поцупили писемність, і мудрість, і віру,
Навіть вивернули мову, як овечу шкіру,

Що скарби її величні довели до згуби,
Хай же знають – Україну Бог Всевишній любить.

З нами ласка, з нами правда, з нами вища сила,
З нами слово Кобзареве на Вкраїні милій.

2014.