Мені приснився суд,
І я ж там був на ньому.
Зібравсь великий люд
У залі чималому.
Судили тільки трьох:
Мене, серце і душу.

Мене за те судили,
Що клятву я не рушу.
А серце - за любов,
що дарувало світу.
А душу - за добро,
Що ще не було вбито.

Стояли на суді ми похилившись троє,
Не знаючи за що нам не дають покою,
Не знаючи всіх правил цього брудного світу,
Який усе, що добре вмить розвіва по вітру.

Стояли тихо ми під гамір злого люду,
Немов би після цього нічого вже не буде,
Немов би після цього наступить кінець світу.
І зникне все, що є, і все буде убито.

І може б так і сталось,
І може б все це збулось.
І з часом мимоволі
Усе б людьми забулось.

Та все ж у нас у трьох була єдина мрія,
А з мрією пліч-о-пліч прийшла до нас надія.
Повірили ми втрьох, що можна все змінити.
Що можна в цьому світі щасливо вік прожити.

...

І я проснувсь від сну і озирнувсь навколо.
В реальному житті усе не так казково.
І тут не змінить все лише одна надія.
І на ногах не встоїть навіть найкраща мрія.

А суд все далі йшов убивчою ходою.
А суд все далі йде і біль несе з собою...

08.01.2014