В інтерв’ю Радіо Свобода

– Пані Богомолець, Ви заявили про намір балотуватися у президенти, для чого Вам це?

Нам потрібно або займатися реанімацією і лікуванням нашої країни, або потім не скаржитися, що ми повернемося в ті часи, коли страшно було жити

– Я більше не можу жити у такій державі, яку ми маємо. Тому що те, через що ми пройшли і відсутність адекватного реагування на це, говорить про відповідальність кожного громадянина робити. І я отримала довіру Майдану, власне отримала цілий ящик підписаних листочків. Це не було легке рішення. Це рішення було надзвичайно важким, я розуміла всю відповідальність. І всіх можливих конкурентів, хотілося, щоб насправді це були не конкуренти і не вороги, а ті люди, які просто хочуть розбудовувати державу. Сьогодні ми маємо дуже потужного зовнішнього ворога і не менш потужного внутрішнього ворога, який називається «корупція». Сьогодні нам потрібно або займатися реанімацією і лікуванням нашої країни, або потім не скаржитися, що ми повернемося в ті часи, коли страшно було жити і виходити на вулиці. Тому, маючи досвід організаційної роботи, маючи досвід і військової медичної роботи, я була волонтером в Чорнобильській зоні, маючи досвід організації медслужби Майдану, я чітко розумію, що сьогодні потрібно нашій державі, як її об’єднати. Розумію як працювати і мати в своїй команді дуже розумних високопрофесійних людей і, власне, вважаю, що сьогодні нам потрібно відбудовувати країну, відроджувати її і робити її насправді незалежною. Тому що, незважаючи на те, що Україна називається незалежною, на сьогоднішній день ми залежні економічно, енергетично, ми залежні духовно. І це все нам потрібно подолати.
 
– Пані Богомолець, Ви свого часу відмовилися від посади віце-прем'єр-міністра у нинішньому уряді. Чи жалкуєте зараз про це?
 
В уряді було оголошено, що я від посади відмовилась. Насправді, мої умови не були прийняті

– Зовсім не жалкую. Власне, я відмовилась, перше, від посади міністра охорони здоров'я і ця відмова була пов’язана з тим, що не були прийняті урядом мої умови. Я сказала, що я готова прийняти посаду міністра охорони здоров'я, але у мене є умови. Перше, мені потрібно сісти з керівником уряду, з яким я буду працювати, і очі в очі сказати, що я буду робити. І перша моя умова – включення в роботу Міністерства охорони здоров'я для того, щоб його очолити, було проведення міжнародного аудиту системи охорони здоров'я з викриттям корупційних схем, з притягненням до кримінальної відповідальності всіх тих, хто в цих схемах був задіяний. Бо інакше немає сенсу заходити в міністерство, якщо ти не знаєш, що робиться за твоєю спиною. Друга умова – це було введення електронних програм закупівлі для того, щоб кожний громадянин на сайті Міністерства охорони здоров’я міг побачити, що планує купувати Міністерство, за якою ціною і в кого. Мало того, ми мали зробити децентралізацію фінансових ресурсів. Що це означає? Сьогодні Київ купує ліки обладнання для Луганської, Закарпатської, Донецької областей. Для всіх областей. А області мають це робити самостійно. Завдання Міністерства робити тільки super vision, тобто, наглядати за тим, щоб це було правильно. Третє, це було захід з новою командою. Всі ці умови не були прийняті і в уряді було оголошено, що я від посади відмовилась. Насправді, мої умови не були прийняті і я не вважаю за можливе, якщо ти розумієш, що треба робити, але тобі не дають право це робити, то я не зможу людям звітуватися. Для мене надзвичайно важливо будувати таку країну, в якій нам не соромно буде жити, і в якій можна бути пишатися, бути гідним і розуміти, що насправді не важливо, яке прізвище міністра охорони здоров'я і найкраще не знати прізвище прем’єр-міністра, а жити в такій країні, де працює система охорони здоров'я, система освіти, де ти просто маєш можливість почати жити, а не боротися за виживання, як це, мені здається, 20 років проходить.
 
– Ви були активним учасником Євромайдану. Уже більше ніж місяць минуло з часу, коли Віктор Янукович втік. Як Ви можете оцінити те, що відбулося впродовж цього часу в країні? Які б Ви могли назвати позитивні кроки цієї влади і, можливо, якісь промахи?
 
Ми досі не знаємо імен снайперів, хто давав їм команду стріляти. 40 днів – це забагато

– У неділю буде 40 днів від 20 лютого. 20 лютого в готелі «Україна», де ми розгортали госпіталі і там, де я працювала із самого ранку до ночі, у нас просто гинули на руках люди від пострілів снайперів, причому пострілів настільки професійних, що вони не залишали нам шансів врятувати життя цій людині. Тобто це були дні, коли відбувався в 21-му столітті геноцид українського народу. Пройшло 40 днів, а ми досі не знаємо імен снайперів, ми досі не знаємо, хто давав їм команду стріляти і, власне, українському народу не було принесено ніяких результатів слідчих груп. 40 днів – це забагато для того, щоб не розібратися в такій ситуації. І тому або немає абсолютно професіоналізму у тих людей, які мають вивчати цю проблему, або нема бажання, або є бажання приховати, що насправді відбувалося в державі. Ходило багато таких трансляцій начебто перехопленої розмови, тобто перехопленої розмови, в якій було посилання на моє ім'я щодо роботи снайперів.
 
– З міністром закордонних справ Естонії…
 
Поки що наші правоохоронні органи не зверталися до мене за 40 днів стати свідком…

– Так. Я хочу сказати, що вдень 20 лютого через свою прес-службу я закликала пресу, яка була поряд, і європейську, це були десятки журналістів, десятки політиків, десятки дипломатів. Я просто серцем своїм кричала, плакала, говорила, що те, що відбувається в Україні, відбувається не тільки тому, що хтось дав команду стріляти, а відбувається тому, що мільйони людей мовчать. І що снайпери стріляють в людей і, що є вбиті і по один бік барикад, і по другий. І що просимо, звертаємося до міжнародної спільноти зробити незалежну експертну групу, яка би приїхала і дослідила те, що відбувалося в Україні. Це все, що я транслювала в своїх меседжах, в своїх думках. Вбитих я бачила тільки з боку протестувальників і можу засвідчити на камери будь-яким організаціям, і це вже роблю, але тільки міжнародним організаціям. Поки що наші правоохоронні органи не зверталися до мене за 40 днів стати свідком…
 
– Не зверталися жодного разу?
 
Я давала свідчення міжнародним захисним організаціям, що у людей, причому у людей навіть незахищених бронежилетами, стріляли снайпери

– Не зверталися жодного разу ні до одного співробітника медичної служби, нас не опитували як свідків цих подій. Я давала свідчення міжнародним захисним організаціям і стверджувала, і стверджую, що у людей, причому у людей навіть незахищених бронежилетами, абсолютно мирних протестувальників стріляли снайпери. Стріляли і цілили прямо у серце, в коронарні артерії, в очі і в мозок, не залишаючи лікарям можливості врятувати життя цій людині. Тому я вважаю, що це має бути вивчено, тому що ми маємо знати де знаходяться наші вороги і хто вони.
 
– Пані Богомолець, Ви, власне, бачили цих людей. Мене цікавлять зараз саме вбиті 20 лютого на вулиці Інститутській. Тоді було вбито 4 силовики і десятки мітингувальників. Скільки з них були вбиті пострілами знизу і скільки зверху?
 
Тільки 18 лютого у нас було 1500 поранених, із них 400 тяжкопоранених. Те, що на сьогоднішній день дають в лікарні, ця статистика, не є дійсною

– У нас на другу годину дня в готелі «Україна» було 12 тіл тих, які були вбиті снайперами. Постріли йшли у груди, в серце, в голову, в очі, в мозок. І для того, щоб зрозуміти, чи були постріли знизу, я думаю, що тут потрібно дивитись як проходить рановий канал, бо коли до нас приносили людей, ми не завжди могли сказати, де він проходить. Тобто ми надавали тільки медичну допомогу і, власне, ці питання потрібно задавати Бюро судмедекспертизи. Я можу оцінити тільки те, що я бачила на власні очі. І на власні очі я бачила лише протистувальників у той день, 20-го числа. 18-го числа я, крім того, що працювала і організовувала роботу госпіталю у Будинку офіцерів, де в той день, до речі цифри, які подають, тут у мене якраз поряд зі мною декілька журналів, де написано, що десятки померло, 4 сотні поранено. Так ці дані абсолютно не відповідають тому, що є. Тільки 18 лютого у нас було 1500 поранених, із них 400 тяжкопоранених. Усім цим пораненим надавалася допомога. Ми їх не відправляли в лікарні. І те, що на сьогоднішній день дають в лікарні, ця статистика, не є дійсною. На той момент у нас працювало 10 медпунктів на Майдані, 7 шпиталів, в яких надавалась допомога. І в кожному цьому шпиталі стояли від 4 до 8 хірургічних столів, на яких шили людей просто в польових умовах. І ці люди ніколи не поступали у лікарню, тому що вони боялися, що їх звідти заберуть у тюрму. Так от на сьогоднішній день у нас є понад сотня людей, які померли, є тисячі людей, які були поранені, плюс ще маже 200 людей, які зникли, тобто тіл яких ми не маємо. Тобто на сьогоднішній день ми можемо стверджувати, що вбитих і закатованих було значно більше. І знову ж таки ця інформація не досліджується, не перевіряється і навіть не збираються свідчення тих людей. Я, власне, знаю, що журналісти, причому закордонні журналісти збирають ці свідчення, наші поки що не дуже активні. Час проходить.
 
– Деякі фахівці говорять, що з тілами загиблих не була проведена належна судово-медична експертиза. Чи була все-таки проведена повноцінна судово-медична експертиза?
 
На наші прохання і запитання надати нам необхідну інформацію, нам сказали, що цю всю інформацію вилучила прокуратура

Найбільший позитив у тому, що люди не розслабилися як було під час Помаранчевої революції

– Я не є судмедексперт. Вам варто сюди запросити нашого головного судмедексперта і ставити йому ці запитання. Я лікар і можу стверджувати і свідчити тільки те, що є. На наші прохання і запитання надати нам необхідну інформацію, нам сказали, що цю всю інформацію вилучила прокуратура. Тому наразі у громадськості доступу до цієї інформації немає.
 
Що є позитивного? А позитивне те, що все ж таки Майдан стоїть. Це на мій погляд найбільший позитив у тому, що люди не розслабилися як було під час Помаранчевої революції, а чітко розуміють, що сьогодні, якщо ми не змінимо все ж таки систему, а не обличчя в системі, то всі люди, які загинули, всі, які пропали безвісти, і всі, які поранені – це буде означати, що все це було марно. Тому найбільший позитив, який я сьогодні бачу в дозріванні громадянського суспільства, в нарощуванні впевненості громадянського суспільства і в тому, що люди в Україні починають все ж таки розуміти, що відбувалося. Внаслідок абсолютно некоректної трансляції засобами масової інформації меседжів, що відбувалось на Майдані. Сцена, власне, належала опозиційним політикам на той час. І до сцени не допускалися всі ті, хто хотів на неї вийти. Ми це знаємо.
 
– Так.
 
Якби вся Україна знала, що Майдан стоїть проти корупції, то Майдан стояв би і в Донецьку, і Дніпропетровську, і в Луганську

– І транслювалися зі сцени дуже агресивні меседжі. Ці меседжі доносились до Сходу, до Криму і людям здавалося, що весь Майдан стоїть лише для того, щоб привести нових політиків для влади. Створювався такий імідж. Якби вся Україна знала, що Майдан стоїть проти корупції, то Майдан стояв би і в Донецьку, і Дніпропетровську, і в Луганську. На сьогоднішній день Майдан продовжує стояти, продовжує стверджувати, що ми стоїмо за зміну системи. І, власне, свою місію, з того, що я би хотіла, і що я обов’язково зроблю, якщо я стану президенту – це зробити, дати громадянському суспільству важелі впливу на владу, тому що сьогодні у нас є важелі впливу на владу тільки коктейлі Молотова і бруківка. Інших немає. На будь-який рівень влади виконавчої, в селі в районному центрі, якщо тули заходить корупціонер, який приходить туди за гроші або заробляти гроші, люди мають можливість легітимного впливу для того, щоб відізвати або депутата, або чиновника, або накласти вето на призначення. Так от сьогодні таких законів немає і сьогоднішня влада не готова їх прийняти. І власне моя місія і моє бачення максимально на посаді президента посилити силу громадянського суспільства в Україні. Корупцію так швидко не вдасться подолати. Нам потрібно створити механізми для того, щоб всі наступні роки ми могли проводити оздоровлення нашої держави, тому що вона дуже тяжко хвора.
 
– Хотіла б сказати кілька слів на захист українських журналістів. Насправді українські журналісти теж намагаються збирати інформацію про події 20 лютого, просто її не дають. Лише говорять, що триває розслідування і на цьому все завершується. Хотіла б Вас запитати от про Майдан. Люди скаржаться, що там ходять люди зі зброєю, між ними бувають сутички. Чи не здається Вам, що все це потрібно зараз реорганізувати?
 
– Здається. І, власне, коло довіри Майдану, до якої я належу, займається цими питаннями. Є сотники, які вже зібрались і об’єднались. І ми готуємося до спільного святкування Великодня. Уряд Польщі планує приїхати сюди і разом святкувати Великдень з нами на Майдані. Тому Майдан обов’язково має реорганізуватися, має бути дисциплінованим. І я також хочу сказати, що я максимально намагаюся Майдану допомагати і буду робити все, що я можу.
 
– Все-таки? Ваше бачення того, як Майдан має бути реорганізований?
 
На наступному Віче можуть виникнути проблеми, тому що уряд не захоче говорити на Віче про проблеми

– Майдан, по-перше, має стати місцем спілкування українців з українцями. На Майдані потрібно проводити, наприклад, день Луганської і Тернопільської областей разом, день Ужгородської області і Дніпропетровської області для того, щоб українці з усієї України могли приїхати, провести ніч одну чи дві у наметі, коло вогнища, вийти на сцену і донести свої меседжі. У нас, власне, сьогодні дуже не вистачає україно-українського спілкування. Майдан абсолютно позитивно відноситься до російської мови, у нас немає ніякого напруження. Тобто ніякого конфлікту, ніякого страху у людей, які би приїздили б на Майдан, вже не може бути. Крім того, Майдан має стати тренінговим центром для створення громадянського суспільства. На минулому Віче організація «Український Крим», яка мала звернення до українського уряду щодо організації правильної роботи і донесення команд щодо армії і флоту, які знаходяться в Криму, вони мали свої вимоги і просили щоб кожного дня були директиви що робити, щоб вивезли родини тих військових, які хочуть, щоб їх родини були вивезені, щоб був створений гуманітарний коридор для надання допомоги, це все на минулому тижні відбувалося, вони пікетували Міністерство оборони і вимагали, що якщо міністр не спроможний це зробити, щоб він склав свої повноваження. Їм не давали можливості це донести до людей. Я у цей момент була на сцені, вони мені передали цей лист і я його зачитувала зі сцени. Знаю, що у нас також на наступному Віче можуть виникнути проблеми, тому що уряд не захоче говорити на Віче про проблеми, які зараз є в Україні. Влада планує робити Віче тільки пам'яті Небесної Сотні. Але, крім пам'яті Небесної Сотні, у нас є ще багато проблем, і якщо ці проблеми не будуть сьогодні вирішуватись, то ми не виключаємо ескалації суспільного незадоволення. Суспільство незадоволене, починаючи з листопада минулого року. Ми сьогодні знаємо, хто давав команду бити студентів? Це було в листопаді місяці. Ці люди в межах чинного законодавства є покараними? То чого може очікувати спільнота, як не ескалації подій, коли нічого не відбулося? Власне, перша вимога не бити дітей…тобто Майдан стояв навіть не за євроінтеграцію, Майдан стояв щоби не били людей абсолютно невинних.
 
– Як Ви оцінюєте пікетування Верховної Ради, яке відбулося у четвер?
 
– Я оцінюю позитивно з того боку, що ніякої шкоди практично не було нанесено. Що пікетування було мирним і це є позитивно. І те, що було, я взагалі максимально проти агресії, проти ескалації. Але якщо ті люди, які зайшли в уряд, забувають, чого вони туди зайшли, то їм просто потрібно про це нагадувати. І добре, що це пікетування було контрольованим, бо якщо уряд не буде розуміти, що суспільство його переросло революційно, то такі речі можуть траплятися і неконтрольовано. І якщо вони будуть неконтрольовані, тоді це буде значно більш проблематичним.
 
– Чи мають люди здати зброю?

Якщо людина хоче мати зброю для того, щоб відчувати себе спокійно і впевнено – це означає, що їй потрібно дати дозвіл на це

– Я вірю в український народ і абсолютно розумію, що в Ізраїлі і в Швейцарії люди абсолютно нормально носять зброю і там це ніяк не збільшує ризик вбивств і злочинності. Це є можливість самозахисту і самоусвідомлення своєї відповідальності. Сьогодні у величезної кількості людей в Україні є зброя і при наявності зовнішнього ворога, при відсутності доброї армії, і при відсутності добре організованого захисту держави, я не вважаю за можливе пропонувати людям робити такі речі. Тому що, якщо держава не може захистити людей, люди хочуть мати внутрішній спокій, це абсолютно не означає, що вони будуть використовувати цю зброю. Але якщо людина хоче мати зброю для того, щоб відчувати себе спокійно і впевнено – це означає, що їй потрібно дати дозвіл на це. І зараз, при тій ситуації, яка є, будь-яка спроба влади роззброїти людей буде призводити до погіршення ситуації. Владі потрібно поміняти систему і показати людям, що країна захищена і справедлива. Тоді не буде ніяких питань і ніякого страху щодо зброї. Сьогодні потрібно з розумом давати людям відчуття захисту і справедливості. Як тільки люди отримають відчуття захисту і справедливості – у них не буде ніяких питань до влади.

Радіо Свобода © 2014 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.