
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.18
15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття,
й тих у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття,
й тих у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
2025.10.17
23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
2025.10.17
21:50
Із тиші комори,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
2025.10.17
21:49
Так буває, вір не вір,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
2025.10.17
16:29
Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
2025.10.17
15:14
Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
2025.10.17
13:56
І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
2025.10.17
12:29
На порозі волоцюга
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
2025.10.17
11:13
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
2025.10.17
10:44
Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Марія Кореновська (1974) /
Проза
Дідові бджоли, дідові онуки.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дідові бджоли, дідові онуки.
Дід дивиться у потьмяніле надщерблене люстерко, шкребе лезом щоку. У люстерку зеленіють листочки, вмістився клаптик неба і видно дідового носа. Дід стоїть коло рукомийника у білих штанях, а на сливовій гілці готується рятувати дідову чуприну од вітру, сонця і дощу крислатий бриль. Дід тре шию, старанно витирає руки – зустрічі із вуликами неабияка справа. Він любить бджіл, як своїх дітей. Розмовляє із ними, про те, що в світі коїться переказує ще й піснями частує.
На дідовій веранді стоїть центрифуга, мед викачувати. По боках – дві шафи з бутлями. Як була Стефа жива, то вона мила слоїки і сушила їх на дворі на чистих простелених рушниках, а чи на паркані розвішувала догори дриґом. Дідові долоні широкі, рука не пролазить крізь отвір, він ті слоїки миє, як уміє. На сонці сушить, а потім медом наповнює по самісіньку горловину.
Бджоли, вулики, дерева – все що залишилося на втіху дідовій старості. Донька далеко, аж у Білорусь поїхала за чоловіком, там і зосталися. Старший син у Тюмені на заробітках, і невістка там, прижилися й онуки. А дід пильнує вулики, дивиться за городом, собаці кашу варить. Нові рамки з дерева збиває докупи. Навіть кури несуться у дідовому дворі. Узимку та пізньої осені – Богданові найважче. У саду – порожньо, у рукомийнику – лід. Дід рятується увечері чаєм із липового цвіту, запиває медом сум, зранку готує собі нехитрий обід, слухає побрехеньки, ті що у новинах оповідають, перечитує старі пожовклі од літ журнали, сторінками газетними шурхотить. У неділю під юшку наливає собі чарку слив’янки, та так і засинає по обіді із газетою у руках і окулярами, які заледве тримаються на кінчику дідового носа.
Щороку чекає дід на приїзд онуків: кілька слоїків золотавого акацієвого меду і декілька темного гречаного стоять у вітальні коло серванту. Зять обіцяє, що привезе жінку із дітьми, як робота дозволить вирватись; невістка каже, що дорога – далека, а дідові так хочеться побачити онуків, бо по телефону од них нічого толком не доб’єшся почути. У свято дід може пригубити настоянки на меду: відріже од хлібини добрячий кусень, покладе шмат сала зверху, зубків часнику почистить та й зажуриться за Стефиними млинцями, борщами. Під чарчину дід смакує минульщину: як маленькі онуки боялися до вуликів близько підходити, бо в середині щось гуло. А він їм про бджолу розказував, бриля приміряв на золотаві чубчики, та вчив не боятися бджоли, ані джмеля, ані сонечка-комашки. Скільки радості було в оченятах, скільки дитячого сміху в саду квітло, коли показував, як майструвати рамку, де натягувати струну і куди потрібно цвяха бити.
Дід переплутав зупинки, вийшов отутечки та й вже не став далі їхати. Перед Богданом стоїть коробка з-під бананів, на ній півлітрові баночки різнокольоровими медами намагаються привернути до себе увагу. Люди живуть хто куди: наздоганяють тролейбуса, інші поспішають у підземний хаос метрополітену. Дідові болять од старості ноги, тягне поперек. Він приступає ближче до зупинки, сідає на лавку. Дідова коробка, осторонь од нього, чекає на покупця. Як тільки хто поверне голову у бік слоїків, дід підхоплюється і починає оповідати: «Це майський мед, це гречаний, а цей го – липовий. Дуже полєзний. Од всіх болячок, усе лічить. Купуйте у дєда меду». Дід ще хоче розказати, яка вона та бджола розумниця, але перехожих цікавить лише одне – вартість. Дід багато не просить, дідові потрібне у господарство і те, і друге, бджілок підгодувати цукром, і за користування телефоном, і за світло заплатити. Дзвонити до дітей у чужі краї недешево, меду стільки нема у діда, аби за десятку півлітри меду віддати. Дідові хочеться онукам (як ті приїдуть) яку копійчину дати, аби знали і пам’ятали про дідову пасіку.
Насунула хмара, вітер повигинав гілочки чужих парасоль, задощило. А дідовий бриль удома, на веранді, залишився. Коробка просякла вологою, перекосилася на один бік. Слоїк з темнавим медом упав на асфальт, покотився під ноги перехожим. Дід підняв банку, обдивився – не розбилася. Бережно змахнув долонею краплі дощовиці, почав примощувати так, аби не попадали й інші. З величезного бігборду спостерігає за дідом Богданом Віталька і дивується на кольорові меди написом «о-ло-ло». Дід скоса поглядає на великі чорні машини із страшно великими начальниками усередині, ховає у кишеню безкоштовну газетку «Вести», роздивляється на студентів. Певно, і його онуки ходять у таких самих зелених штанях з матнею до колін, може і вуха собі прокололи, а може – носа. От продасть він яку баночку меду, одразу купить у кіоску поповнення до старенького мобільного. Дідові кортить спитати у дітей: якою видалася осінь у Тюмені, коли чекати гостей з Білорусі.
2013..
На дідовій веранді стоїть центрифуга, мед викачувати. По боках – дві шафи з бутлями. Як була Стефа жива, то вона мила слоїки і сушила їх на дворі на чистих простелених рушниках, а чи на паркані розвішувала догори дриґом. Дідові долоні широкі, рука не пролазить крізь отвір, він ті слоїки миє, як уміє. На сонці сушить, а потім медом наповнює по самісіньку горловину.
Бджоли, вулики, дерева – все що залишилося на втіху дідовій старості. Донька далеко, аж у Білорусь поїхала за чоловіком, там і зосталися. Старший син у Тюмені на заробітках, і невістка там, прижилися й онуки. А дід пильнує вулики, дивиться за городом, собаці кашу варить. Нові рамки з дерева збиває докупи. Навіть кури несуться у дідовому дворі. Узимку та пізньої осені – Богданові найважче. У саду – порожньо, у рукомийнику – лід. Дід рятується увечері чаєм із липового цвіту, запиває медом сум, зранку готує собі нехитрий обід, слухає побрехеньки, ті що у новинах оповідають, перечитує старі пожовклі од літ журнали, сторінками газетними шурхотить. У неділю під юшку наливає собі чарку слив’янки, та так і засинає по обіді із газетою у руках і окулярами, які заледве тримаються на кінчику дідового носа.
Щороку чекає дід на приїзд онуків: кілька слоїків золотавого акацієвого меду і декілька темного гречаного стоять у вітальні коло серванту. Зять обіцяє, що привезе жінку із дітьми, як робота дозволить вирватись; невістка каже, що дорога – далека, а дідові так хочеться побачити онуків, бо по телефону од них нічого толком не доб’єшся почути. У свято дід може пригубити настоянки на меду: відріже од хлібини добрячий кусень, покладе шмат сала зверху, зубків часнику почистить та й зажуриться за Стефиними млинцями, борщами. Під чарчину дід смакує минульщину: як маленькі онуки боялися до вуликів близько підходити, бо в середині щось гуло. А він їм про бджолу розказував, бриля приміряв на золотаві чубчики, та вчив не боятися бджоли, ані джмеля, ані сонечка-комашки. Скільки радості було в оченятах, скільки дитячого сміху в саду квітло, коли показував, як майструвати рамку, де натягувати струну і куди потрібно цвяха бити.
Дід переплутав зупинки, вийшов отутечки та й вже не став далі їхати. Перед Богданом стоїть коробка з-під бананів, на ній півлітрові баночки різнокольоровими медами намагаються привернути до себе увагу. Люди живуть хто куди: наздоганяють тролейбуса, інші поспішають у підземний хаос метрополітену. Дідові болять од старості ноги, тягне поперек. Він приступає ближче до зупинки, сідає на лавку. Дідова коробка, осторонь од нього, чекає на покупця. Як тільки хто поверне голову у бік слоїків, дід підхоплюється і починає оповідати: «Це майський мед, це гречаний, а цей го – липовий. Дуже полєзний. Од всіх болячок, усе лічить. Купуйте у дєда меду». Дід ще хоче розказати, яка вона та бджола розумниця, але перехожих цікавить лише одне – вартість. Дід багато не просить, дідові потрібне у господарство і те, і друге, бджілок підгодувати цукром, і за користування телефоном, і за світло заплатити. Дзвонити до дітей у чужі краї недешево, меду стільки нема у діда, аби за десятку півлітри меду віддати. Дідові хочеться онукам (як ті приїдуть) яку копійчину дати, аби знали і пам’ятали про дідову пасіку.
Насунула хмара, вітер повигинав гілочки чужих парасоль, задощило. А дідовий бриль удома, на веранді, залишився. Коробка просякла вологою, перекосилася на один бік. Слоїк з темнавим медом упав на асфальт, покотився під ноги перехожим. Дід підняв банку, обдивився – не розбилася. Бережно змахнув долонею краплі дощовиці, почав примощувати так, аби не попадали й інші. З величезного бігборду спостерігає за дідом Богданом Віталька і дивується на кольорові меди написом «о-ло-ло». Дід скоса поглядає на великі чорні машини із страшно великими начальниками усередині, ховає у кишеню безкоштовну газетку «Вести», роздивляється на студентів. Певно, і його онуки ходять у таких самих зелених штанях з матнею до колін, може і вуха собі прокололи, а може – носа. От продасть він яку баночку меду, одразу купить у кіоску поповнення до старенького мобільного. Дідові кортить спитати у дітей: якою видалася осінь у Тюмені, коли чекати гостей з Білорусі.
2013..
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію