ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.20
01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, мов зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не знищені свинособаки,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, мов зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не знищені свинособаки,
2024.05.20
00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
2024.05.20
00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
2024.05.19
21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
2024.05.19
18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Кореновська (1974) /
Проза
Дідові бджоли, дідові онуки.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дідові бджоли, дідові онуки.
Дід дивиться у потьмяніле надщерблене люстерко, шкребе лезом щоку. У люстерку зеленіють листочки, вмістився клаптик неба і видно дідового носа. Дід стоїть коло рукомийника у білих штанях, а на сливовій гілці готується рятувати дідову чуприну од вітру, сонця і дощу крислатий бриль. Дід тре шию, старанно витирає руки – зустрічі із вуликами неабияка справа. Він любить бджіл, як своїх дітей. Розмовляє із ними, про те, що в світі коїться переказує ще й піснями частує.
На дідовій веранді стоїть центрифуга, мед викачувати. По боках – дві шафи з бутлями. Як була Стефа жива, то вона мила слоїки і сушила їх на дворі на чистих простелених рушниках, а чи на паркані розвішувала догори дриґом. Дідові долоні широкі, рука не пролазить крізь отвір, він ті слоїки миє, як уміє. На сонці сушить, а потім медом наповнює по самісіньку горловину.
Бджоли, вулики, дерева – все що залишилося на втіху дідовій старості. Донька далеко, аж у Білорусь поїхала за чоловіком, там і зосталися. Старший син у Тюмені на заробітках, і невістка там, прижилися й онуки. А дід пильнує вулики, дивиться за городом, собаці кашу варить. Нові рамки з дерева збиває докупи. Навіть кури несуться у дідовому дворі. Узимку та пізньої осені – Богданові найважче. У саду – порожньо, у рукомийнику – лід. Дід рятується увечері чаєм із липового цвіту, запиває медом сум, зранку готує собі нехитрий обід, слухає побрехеньки, ті що у новинах оповідають, перечитує старі пожовклі од літ журнали, сторінками газетними шурхотить. У неділю під юшку наливає собі чарку слив’янки, та так і засинає по обіді із газетою у руках і окулярами, які заледве тримаються на кінчику дідового носа.
Щороку чекає дід на приїзд онуків: кілька слоїків золотавого акацієвого меду і декілька темного гречаного стоять у вітальні коло серванту. Зять обіцяє, що привезе жінку із дітьми, як робота дозволить вирватись; невістка каже, що дорога – далека, а дідові так хочеться побачити онуків, бо по телефону од них нічого толком не доб’єшся почути. У свято дід може пригубити настоянки на меду: відріже од хлібини добрячий кусень, покладе шмат сала зверху, зубків часнику почистить та й зажуриться за Стефиними млинцями, борщами. Під чарчину дід смакує минульщину: як маленькі онуки боялися до вуликів близько підходити, бо в середині щось гуло. А він їм про бджолу розказував, бриля приміряв на золотаві чубчики, та вчив не боятися бджоли, ані джмеля, ані сонечка-комашки. Скільки радості було в оченятах, скільки дитячого сміху в саду квітло, коли показував, як майструвати рамку, де натягувати струну і куди потрібно цвяха бити.
Дід переплутав зупинки, вийшов отутечки та й вже не став далі їхати. Перед Богданом стоїть коробка з-під бананів, на ній півлітрові баночки різнокольоровими медами намагаються привернути до себе увагу. Люди живуть хто куди: наздоганяють тролейбуса, інші поспішають у підземний хаос метрополітену. Дідові болять од старості ноги, тягне поперек. Він приступає ближче до зупинки, сідає на лавку. Дідова коробка, осторонь од нього, чекає на покупця. Як тільки хто поверне голову у бік слоїків, дід підхоплюється і починає оповідати: «Це майський мед, це гречаний, а цей го – липовий. Дуже полєзний. Од всіх болячок, усе лічить. Купуйте у дєда меду». Дід ще хоче розказати, яка вона та бджола розумниця, але перехожих цікавить лише одне – вартість. Дід багато не просить, дідові потрібне у господарство і те, і друге, бджілок підгодувати цукром, і за користування телефоном, і за світло заплатити. Дзвонити до дітей у чужі краї недешево, меду стільки нема у діда, аби за десятку півлітри меду віддати. Дідові хочеться онукам (як ті приїдуть) яку копійчину дати, аби знали і пам’ятали про дідову пасіку.
Насунула хмара, вітер повигинав гілочки чужих парасоль, задощило. А дідовий бриль удома, на веранді, залишився. Коробка просякла вологою, перекосилася на один бік. Слоїк з темнавим медом упав на асфальт, покотився під ноги перехожим. Дід підняв банку, обдивився – не розбилася. Бережно змахнув долонею краплі дощовиці, почав примощувати так, аби не попадали й інші. З величезного бігборду спостерігає за дідом Богданом Віталька і дивується на кольорові меди написом «о-ло-ло». Дід скоса поглядає на великі чорні машини із страшно великими начальниками усередині, ховає у кишеню безкоштовну газетку «Вести», роздивляється на студентів. Певно, і його онуки ходять у таких самих зелених штанях з матнею до колін, може і вуха собі прокололи, а може – носа. От продасть він яку баночку меду, одразу купить у кіоску поповнення до старенького мобільного. Дідові кортить спитати у дітей: якою видалася осінь у Тюмені, коли чекати гостей з Білорусі.
2013..
На дідовій веранді стоїть центрифуга, мед викачувати. По боках – дві шафи з бутлями. Як була Стефа жива, то вона мила слоїки і сушила їх на дворі на чистих простелених рушниках, а чи на паркані розвішувала догори дриґом. Дідові долоні широкі, рука не пролазить крізь отвір, він ті слоїки миє, як уміє. На сонці сушить, а потім медом наповнює по самісіньку горловину.
Бджоли, вулики, дерева – все що залишилося на втіху дідовій старості. Донька далеко, аж у Білорусь поїхала за чоловіком, там і зосталися. Старший син у Тюмені на заробітках, і невістка там, прижилися й онуки. А дід пильнує вулики, дивиться за городом, собаці кашу варить. Нові рамки з дерева збиває докупи. Навіть кури несуться у дідовому дворі. Узимку та пізньої осені – Богданові найважче. У саду – порожньо, у рукомийнику – лід. Дід рятується увечері чаєм із липового цвіту, запиває медом сум, зранку готує собі нехитрий обід, слухає побрехеньки, ті що у новинах оповідають, перечитує старі пожовклі од літ журнали, сторінками газетними шурхотить. У неділю під юшку наливає собі чарку слив’янки, та так і засинає по обіді із газетою у руках і окулярами, які заледве тримаються на кінчику дідового носа.
Щороку чекає дід на приїзд онуків: кілька слоїків золотавого акацієвого меду і декілька темного гречаного стоять у вітальні коло серванту. Зять обіцяє, що привезе жінку із дітьми, як робота дозволить вирватись; невістка каже, що дорога – далека, а дідові так хочеться побачити онуків, бо по телефону од них нічого толком не доб’єшся почути. У свято дід може пригубити настоянки на меду: відріже од хлібини добрячий кусень, покладе шмат сала зверху, зубків часнику почистить та й зажуриться за Стефиними млинцями, борщами. Під чарчину дід смакує минульщину: як маленькі онуки боялися до вуликів близько підходити, бо в середині щось гуло. А він їм про бджолу розказував, бриля приміряв на золотаві чубчики, та вчив не боятися бджоли, ані джмеля, ані сонечка-комашки. Скільки радості було в оченятах, скільки дитячого сміху в саду квітло, коли показував, як майструвати рамку, де натягувати струну і куди потрібно цвяха бити.
Дід переплутав зупинки, вийшов отутечки та й вже не став далі їхати. Перед Богданом стоїть коробка з-під бананів, на ній півлітрові баночки різнокольоровими медами намагаються привернути до себе увагу. Люди живуть хто куди: наздоганяють тролейбуса, інші поспішають у підземний хаос метрополітену. Дідові болять од старості ноги, тягне поперек. Він приступає ближче до зупинки, сідає на лавку. Дідова коробка, осторонь од нього, чекає на покупця. Як тільки хто поверне голову у бік слоїків, дід підхоплюється і починає оповідати: «Це майський мед, це гречаний, а цей го – липовий. Дуже полєзний. Од всіх болячок, усе лічить. Купуйте у дєда меду». Дід ще хоче розказати, яка вона та бджола розумниця, але перехожих цікавить лише одне – вартість. Дід багато не просить, дідові потрібне у господарство і те, і друге, бджілок підгодувати цукром, і за користування телефоном, і за світло заплатити. Дзвонити до дітей у чужі краї недешево, меду стільки нема у діда, аби за десятку півлітри меду віддати. Дідові хочеться онукам (як ті приїдуть) яку копійчину дати, аби знали і пам’ятали про дідову пасіку.
Насунула хмара, вітер повигинав гілочки чужих парасоль, задощило. А дідовий бриль удома, на веранді, залишився. Коробка просякла вологою, перекосилася на один бік. Слоїк з темнавим медом упав на асфальт, покотився під ноги перехожим. Дід підняв банку, обдивився – не розбилася. Бережно змахнув долонею краплі дощовиці, почав примощувати так, аби не попадали й інші. З величезного бігборду спостерігає за дідом Богданом Віталька і дивується на кольорові меди написом «о-ло-ло». Дід скоса поглядає на великі чорні машини із страшно великими начальниками усередині, ховає у кишеню безкоштовну газетку «Вести», роздивляється на студентів. Певно, і його онуки ходять у таких самих зелених штанях з матнею до колін, може і вуха собі прокололи, а може – носа. От продасть він яку баночку меду, одразу купить у кіоску поповнення до старенького мобільного. Дідові кортить спитати у дітей: якою видалася осінь у Тюмені, коли чекати гостей з Білорусі.
2013..
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію