Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катя Нагайчук /
Вірші
Мені здалось...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мені здалось...
Мені здалось, що я самотня в світі,
В цілому світі, де одні вірші,
Страждання, радості, що болем оповиті,
Та всі історії з життя мого сумні.
Здалось? А, може, дійсно це не казка,
Не сон, що наздогнав мене вночі,
І бачиш, Болю, не твоя це ласка,
Що я самотня в полум'ї свічі.
І тільки дощ співає гімн кохання,
І тільки сльози неба на вікні,
І він єдиний буде тут до рання,
Та навіть дощ вже зраджує мені.
Він грає тихо з сонячним промінням,
І вже не згадує, що десь сумую я,
В душі тягар самотності камінням
Заліг на дно. О, радосте моя,
Коли ж повернешся? Тебе не проганяла,
Та лиш на мить здалось, що все дарма,
Не покохала, болю не зазнала,
Була щасливою, та щастя вже нема.
Хвилини вічністю постали перед мною,
Я чую кожну нотку самоти,
І смуток стане ранньою росою,
Та дивний сон не зможе вже піти.
Нема нікого, хто би був весною,
Та навіть вітру, що б мене приспав,
Душа залишилась в цім світі сиротою,
І вже нікого, хто б мене кохав.
І не здійсниться мрія заповітна,
Яка вела за руку по життю,
Тепер душа порожня та безплідна,
Я келих смутку на прощання п'ю.
Я поховала заживо свободу,
Не вірячи, що серце затремтить,
Що зможу я відчути насолоду,
Позбутися самотності та жить.
І вже не плачу, а сміюсь у вічі,
Усім турботам нездоланних мук,
Хто програє, той переможе двічі,
Усі нещастя – це порожній звук.
Тепер не буду я листком осіннім,
Таким самотнім та сумним весь час,
Не буду дощиком... таким наївним,
А я щаслива, бо живу лиш раз.
В цілому світі, де одні вірші,
Страждання, радості, що болем оповиті,
Та всі історії з життя мого сумні.
Здалось? А, може, дійсно це не казка,
Не сон, що наздогнав мене вночі,
І бачиш, Болю, не твоя це ласка,
Що я самотня в полум'ї свічі.
І тільки дощ співає гімн кохання,
І тільки сльози неба на вікні,
І він єдиний буде тут до рання,
Та навіть дощ вже зраджує мені.
Він грає тихо з сонячним промінням,
І вже не згадує, що десь сумую я,
В душі тягар самотності камінням
Заліг на дно. О, радосте моя,
Коли ж повернешся? Тебе не проганяла,
Та лиш на мить здалось, що все дарма,
Не покохала, болю не зазнала,
Була щасливою, та щастя вже нема.
Хвилини вічністю постали перед мною,
Я чую кожну нотку самоти,
І смуток стане ранньою росою,
Та дивний сон не зможе вже піти.
Нема нікого, хто би був весною,
Та навіть вітру, що б мене приспав,
Душа залишилась в цім світі сиротою,
І вже нікого, хто б мене кохав.
І не здійсниться мрія заповітна,
Яка вела за руку по життю,
Тепер душа порожня та безплідна,
Я келих смутку на прощання п'ю.
Я поховала заживо свободу,
Не вірячи, що серце затремтить,
Що зможу я відчути насолоду,
Позбутися самотності та жить.
І вже не плачу, а сміюсь у вічі,
Усім турботам нездоланних мук,
Хто програє, той переможе двічі,
Усі нещастя – це порожній звук.
Тепер не буду я листком осіннім,
Таким самотнім та сумним весь час,
Не буду дощиком... таким наївним,
А я щаслива, бо живу лиш раз.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
