Земля твоя, Ненька, стогне біль угамовуючи .
Про ту красу, що була - згадує.
Де пахла землею живою вона , народила весною квіти і луки.
Весною ж хлібом її засівали , а восени світом його збирали.
Тепер все інакше , все брудом покрито ,
І пульс в ній ледь б'ється - серце розбите...
Але знову відродиться зуміє вона ,
Коли колоситися почнуть знову хліба.
Хліба золоті , тепло де і праця.
Там радість і щастя Любов'ю звуть .
Колос важким зерном наливаючись ,
Підніметься до сонця в променях відбиваючись .
Наллється він соком тим життя початку .
Сонце зігріє його своїм жаром.
Жива водиця напоїть листя , там хліб вродить на диво .
А глянеш навкруги і душа заспіває,
До чого ж все красиве, наче святе вино.
Повітря там чисте, як прозора нитка ,
Світло в небі ярить, що полум'я !
Відкриєш очі і побачиш,
Як диво народжується, разом з тобою...
Розправляться крила , зімкнуті від болю ,
Вирощені в тяжкій неволі.
Щоб зповнити свій заповітний дар - залиш свої окови.
І успадкуєш вогонь , вогонь для життя - тебе нової .
Вогонь любові, він у вас потух , коли любов охолола ,
І не побачили тих мук Отця Любові горнила .
Молися, і ти тоді зрозумієш , як потрібно Слово Бога.
І приведуть тебе Слова до Великого Порогу !
Вмийся росою живою Земля.
Напийся цілющої вологи з струмка.
Тепер , снігом талим повернися до нас Водиця.
Якої і ми ще зможемо напитися .
Візьми аркуш живий , в руки чисті, дочка.
Нема потреби садити гірке насіння в Землю.
Вона ж родити не зуміє квітку.
Квітку ж Багряну розвинути Духом _ я хочу !
14 серпня 1996-2014рр