Знав я вільні злети і падіння.
Не було проблем...
Пригоди лиш.
Друзі чули крик мій, голосіння,
Ворог сміх мій бачив і стволи.

Дух мій – мов трава міжгалактична –
Ріс і ріс – у глиб, у висоту,
Як забутий журавель криничний,
Як верба – корінням на мосту.

Край мій, вік явив я вам навіки,
До ядра стискаючи мій біль,
Ідучи за Богочоловіком,
Білий мед мокаючи у сіль.

П’яна правда і свобода гола
Терлись при мені, мов їжаки.
Світ боявся слова, як укола,
Що сказав я ніжно й навіки.

Сум в мені, як мертве журавлятко,
Радістю пасхальною воскрес.
І тепер у хмарку йду стріляти,
Мов на Той світ слати смс.

Десь поміж Голгофою й Олімпом
Долею дарована ця путь.
Нас – немов вареників – наліпить
Той, чийого сина розіпнуть...

Он зоря – немов сльозина з кров’ю,
Ворогів плюгавих маячня.
Ворогуйте, милі, на здоров’я.
П’ю за вас, нещасних, «на коня».

До само готовий і до світу,
Блиску слави, тихого вогню.
Ще пишу свій «Нетутешній вітер»,
Ще своїм колишнім музам снюсь.

Ну а далі, далі – виклик долі.
Не медалі – болі навісні.
Наче цвіт ялинки, душі голі,
А тіла красиві – як в труні.

Квітень.
Даль.
Душа відпочиває.
Але розум робить хід конем.
Шрами ще сверблять – бо заживають,
Що водою роблені й вогнем.

З тими, що злі люди залишили,
То Всевишній розбереться сам,
Доки я відвідую могили,
Мов глибокі рідні небеса.

Головне – я знав любов у світі.
Головне – перемагаю страх.
Біля мене зір осінні квіти,
Дерева Добра і Зла кора.

Головне – лечу собі, співаю,
Між первісним і космічним десь.
Понад серцем – журавлина зграя,
А у серці болісно-святе.

21 квіт. 14.