Із Володимира Висоцького

Був безглуздий ривок, -
серед білого дня:
з лав убік зайвий крок -
і вперед навмання.

І почовгали двоє,
не вчуваючи ніг, -
на очах у конвою
та убрід через сніг.

І от вже стрій покладений взірцево
під стукіт «Дружби», старої пили,
і влаштували свячення свинцеве
з ожилих врешті вишок три стволи.

І лежала юрма,
в сніг ввіткнувши носи,
а за нами двома -
скаженіючі пси.

Не відомо про жалість
кулям в чорних стволах!
Ми на мушках звивались,
наче як на колах.

Нам треба б відірватися на схилі,
та вище - з вишок - вирішать за нас:
там у стрільців ми сіпались в прицілі, -
смішні ляльки на нитках сяйних трас.

Хоч би знати, хто стрівсь,
з ким у путь я майнув,
з ким рискнути пустивсь,
з ким померти рискнув!

Начеб, мав його знати...
Трохи стямився я
і промимрив: «Як звати?
Скільки строку? Стаття?»

Але дарма: його уже безноса
перехрестила чергами двома.
А я втікав й гадав: чи прорвемося? -
не враз помітив, що його нема.

Я - до нього: мовляв,
чом ти гаєшся десь?
Ну, а він - ницьма впав
й витряс мозок увесь.

Пройняло! - тілогрійка
всохла вмить на мені:
ох і б’є трьохлінійка, -
прямо як на війні!

До болю я в каміння вп’явсь руками:
коли собаки близько - зупинись!
Пси покропили кригу язиками
і, мозок той злизавши, розбрелись.

І так гірко чомусь,
хоч не сват і не друг...
Я піднявся, дивлюсь -
вертухаї навкруг.

Пхнули труп: «Що вже з нього?
Просто падаль якась.
Гроші йдуть за живого,
а за вбитого - зась».

Ми йшли у зону разом, - аж до входу,
а там - дістане кожний свій урок:
конвойні - за спіймання нагороду,
а я - за втечу відповідний строк.

Я спочатку грубив,
потім вже - перестав.
Цілий взвод мене бив -
два рази знемагав.

Що той світ? - все знайомо,
такий самий режим:
вріжуть тут - я на тому,
вріжуть там - я на цім.

Я гонором не став їм дозоляти, -
буває, лижуть п’яти гордії;
пішов лизати рани в «лизолятор» -
не зализав, ось шрами всі мої.

Нам би слід - вздовж ріки,
він був теж не з незграб, -
щоб стрільцям - не з руки,
щоб собакам - не з лап!..

Ось і казці кінець,
як звір біг на ловця,
і як зрізав ловець
втікачу пів-лиця.

...Усе вже в трубах, й перекриті крани,
от тільки - ніччю виють та гудять.
І треба солі сипати на рани:
щоб пам’ятати - хай вони болять!

(2011)

*** ОРИГИНАЛ ***

Был побег на рывок -
Наглый, глупый, дневной, -
Вологодского - с ног
И - вперед головой.

И запрыгали двое,
В такт сопя на бегу,
На виду у конвоя
Да по пояс в снегу.

Положен строй в порядке образцовом,
И взвыла «Дружба» - старая пила,
И осенили знаменьем свинцовым
С очухавшихся вышек три ствола.

Все лежали плашмя,
В снег уткнули носы,
А за нами двумя -
Бесноватые псы.

Девять граммов горячие,
Как вам тесно в стволах!
Мы на мушках корячились,
Словно как на колах.

Нам - добежать до берега, до цели,
Но свыше - с вышек - всё предрешено:
Там у стрелков мы дергались в прицеле, -
Умора просто, до чего смешно.

Вот бы мне посмотреть,
С кем отправился в путь,
С кем рискнул помереть,
С кем затеял рискнуть!

Где-то виделись, будто...
Чуть очухался я -
Прохрипел: «Как зовут-то?
И какая статья?»

Но поздно: зачеркнули его пули
Крестом, - в затылок, пояс, два плеча.
А я бежал и думал: добегу ли? -
И даже не заметил сгоряча.

Я - к нему, чудаку:
Почему, мол, отстал?
Ну а он - на боку,
И мозги распластал.

Пробрало! - телогрейка
Аж просохла на мне:
Лихо бьет трехлинейка, -
Прямо как на войне!

Как за грудки, держался я за камни:
Когда собаки близко - не беги!
Псы покропили землю языками
И разбрелись, слизав его мозги.

Приподнялся и я,
Белый свет стервеня,
И гляжу - кумовья
Поджидают меня.

Пнули труп: «Сдох, скотина!
Нету проку с него:
За поимку полтина,
А за смерть - ничего».

И мы прошли гуськом перед бригадой,
Потом - за вахту, отряхнувши снег:
Они обратно в зону - за наградой,
А я - за новым сроком за побег.

Я сначала грубил,
А потом перестал.
Целый взвод меня бил -
Аж два раза устал.

Зря пугают тем светом,
Оба света - с дубьём:
Врежут там - я на этом,
Врежут здесь - я на том.

...А в промежутках - тишина и снеги,
Да зайцы, да медведики, да лось...
И снова вижу я себя в побеге,
Неправду вижу: будто - удалось.


Я гордость под исподнее упрятал, -
Видал, как пятки лижут гордецы.
Пошел лизать я раны в «лизолятор» -
Не зализал, и вот они, рубцы.

Надо б нам - вдоль реки,
Он был тоже не слаб, -
Чтобы им - не с руки,
Чтоб собакам - не с лап!..

Вот и сказке конец.
Зверь бежал на ловца,
Снес - как срезал - ловец
Беглецу пол-лица.

...Всё взято в трубы, перекрыты краны, -
Ночами только воют и скулят.
Что надо? - Надо сыпать соль на раны:
Чтоб лучше помнить - пусть они болят!