
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Ілюзія
О
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
Панно Фа
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Країна Цитрус
За морями есть лимоновый сад
Я найду лимон и буду рад
Но тебе не дам не смей меня винить.
Посмотрите: до чего он хорош
Но на дороге ты его не найдёшь
Попробуй сделать сам не буду я тебя учить.
Ростут лимоны на высоких горах
На крутых берегах для крутых
Короче ты не достанешь.
Я вижу цель я за лимоном дотянуться хочу
Я за лимоном лечу и крутизной наслаждаюсь.
Страна Лимония - страна без забот
В страну Лимонию ведёт подземний ход
Найди попробуй сам не буду я тебя учить.
Трудна дорога и повсюду обман
Но чтоб не сбиться у меня есть план
Но я тебе не дам не смей меня винить.
За морями есть лимоновый сад
Я найду лимон и буду рад
Но я тебе не дам не смей меня винить
Страну Лимонию ищу з давних пор
Мне надоел вечнозелёный помидор
Его ты кушай сам не смей его со мной делить."
Дюна "Страна Лимония"

Я зірву, зелений, - чемпіон!
А тобі не дам: не докоряй досхочу.
Подивися, що хороший який -
ти на дорозі не знайдеш уже такий.
Зробити спробуй сам. Цьому тебе я не навчу.
Ростуть лимони на вершині гори,
кожна з них - закрута для крутих,
і жодну ти не сягаєш.
Мету я бачу: за лимоном дотягнутися б ще...
Хай як вітрило плече, бо цим я круто пишаюсь.
Країна Цитрус - безтурботне "привіт".
В країну Цитрус цю веде підземний хід.
Його знайди ти сам. Цьому тебе я не навчу.
Важка дорога, адже всюди обман.
Щоб не блукати, є у мене план...
Його тобі не дам. Не докоряй досхочу.
У саду за морем висне лимон.
Я зірву, зелений, - чемпіон!
А тобі не дам. Не докоряй досхочу.
Країна Цитрус - наче пошук-терор:
зелений вічно обридає помідор -
його без мене їж!
Ним не ділися, ти...
Втечу.
27.04.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)