Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.29
20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
2026.10.29
20:09
Я не хочу писати вже вірші.
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
2026.10.29
17:55
Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
2026.10.29
15:26
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
2026.10.29
11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
2026.10.29
07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любовь Весна (1963) /
Проза
Про себе і для Тебе
До річки мене вивела лісова стежка зовсім несподівано. У спекотний полудень влаштувавшись під розлогим Віковим дубом, присівши на шовкову траву ховаючись у тіні його гілок, дивилася як пливуть по небу хмари. Вітерець ніс прохолоду від неглибокої річечки, дно якої, ніби виклав Майстер, із каменів рівними рядами. Вони були - одні круглі і сірі, інші овальні і рожеві, третій голубуваті з гострими краями, великі і маленькі. Всі камінчики переливалися від світла сонячних променів відбиваючись всіма кольорами веселки в чистій воді. Непомітно підкрався тихий вечір. Лілова Зоря йшла за горизонт. Стихли звуки денного різноголосся. Стемніло. Злетівши з небес у річкову купіль бавилися зірки, по срібній доріжці плив золотий місяць. Роздягнувшись, я увійшла в річку бажань, але дно вислизнуло у мене із під ніг, перетворившись в безодню .... Пропали ілюзії. Зупинився час... Занурилася з головою в інший світ, світ казкового чаклунства, де грали Божественно музики, де співали Ангели гімна Світобудові. Там маленькі феї запалювали великі ліхтарі вздовж стежки, яка вела до саду мрій. Голову кружляв аромат дивовижних квітів, задзвеніли ніжно дзвіночки, заспівали птахи. Посміхнулася Богиня ранкової зорі, небо засяяло чистим бурштином, над водою мрижився молочним серпанком туман. Відчуваючи плин життєрадісної енергії, я відкрила свої очі із вдячністю, і любов'ю прийняла тепло пестощів вітерця. Чорний колір порожнечі відступив, ніч склала свої крила. Яскраве сонячне світло благодійно наповнювало новий день Життям, як і мое Серце, Душу. Навкруги панувала Гармонія, Спокій і Рівновага, із яких складається Всесвіт. Річка Бажань - це шлях, вхід в інший вимір .... Камені на дні - наші вчинки, справи, помилки ... Вікове дерево - зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього .... Зоря - наше народження і наш захід ... . Вода - чистота думок ... Майстер - Бог - Батько - Всевишній, як наш Вчитель до добрих справ та світла в оселі, милосердя в серці, безумовної любові, чистої душі і безмежних можливостей.
Із легкістю, я бігла назустріч до тебе, мій Татко, взявшись за руки ми пройдемо разом нашою Річкою Бажань.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про себе і для Тебе
До річки мене вивела лісова стежка зовсім несподівано. У спекотний полудень влаштувавшись під розлогим Віковим дубом, присівши на шовкову траву ховаючись у тіні його гілок, дивилася як пливуть по небу хмари. Вітерець ніс прохолоду від неглибокої річечки, дно якої, ніби виклав Майстер, із каменів рівними рядами. Вони були - одні круглі і сірі, інші овальні і рожеві, третій голубуваті з гострими краями, великі і маленькі. Всі камінчики переливалися від світла сонячних променів відбиваючись всіма кольорами веселки в чистій воді. Непомітно підкрався тихий вечір. Лілова Зоря йшла за горизонт. Стихли звуки денного різноголосся. Стемніло. Злетівши з небес у річкову купіль бавилися зірки, по срібній доріжці плив золотий місяць. Роздягнувшись, я увійшла в річку бажань, але дно вислизнуло у мене із під ніг, перетворившись в безодню .... Пропали ілюзії. Зупинився час... Занурилася з головою в інший світ, світ казкового чаклунства, де грали Божественно музики, де співали Ангели гімна Світобудові. Там маленькі феї запалювали великі ліхтарі вздовж стежки, яка вела до саду мрій. Голову кружляв аромат дивовижних квітів, задзвеніли ніжно дзвіночки, заспівали птахи. Посміхнулася Богиня ранкової зорі, небо засяяло чистим бурштином, над водою мрижився молочним серпанком туман. Відчуваючи плин життєрадісної енергії, я відкрила свої очі із вдячністю, і любов'ю прийняла тепло пестощів вітерця. Чорний колір порожнечі відступив, ніч склала свої крила. Яскраве сонячне світло благодійно наповнювало новий день Життям, як і мое Серце, Душу. Навкруги панувала Гармонія, Спокій і Рівновага, із яких складається Всесвіт. Річка Бажань - це шлях, вхід в інший вимір .... Камені на дні - наші вчинки, справи, помилки ... Вікове дерево - зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього .... Зоря - наше народження і наш захід ... . Вода - чистота думок ... Майстер - Бог - Батько - Всевишній, як наш Вчитель до добрих справ та світла в оселі, милосердя в серці, безумовної любові, чистої душі і безмежних можливостей.
Із легкістю, я бігла назустріч до тебе, мій Татко, взявшись за руки ми пройдемо разом нашою Річкою Бажань.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
