Світлана Костюк
поезія “Я просто жінка”
збірка "Наодинці зі світом"

"Я просто жінка – ніжна і вразлива,
Слабка і сильна, горда і тривожна.
Коли вже плачу – це осіння злива,
Коли сміюся – захлинутись можна.
Коли сумна – мене не розсмішити,
Коли одна – заміни не бажаю.
Я просто жінка. Я прийшла, щоб жити.
Але живу тоді, коли кохаю."

Пародія

Я просто жінка, з метром дев’яносто,
Та не лякайся, знаю – то немало.
Ми пили чай – я засміялась… просто…
Ти захлинувся – ледве відкачала…

Коли я зла – бува, де правду діти,
Рятуйся сам – чимдуж тікай за хату!
А як сумна – мене не розсмішити,
Хіба як принесеш свою зарплату.

Буваю ще нестримна, як цунамі –
Тоді ховайся! А буває – плачу.
Останній раз це трапилось у "Вамі"
Якраз тоді, коли забула "здачу".

Буваю справедлива, але строга –
Ось вчора розігнала друзів зграю.
Ну що тремтиш, неначе я дворога –
Сама собі заміни не бажаю.

Тверда буваю, як гранітні плити,
І рідше – добра , переважно зрання.
Затям, мій любий – Я прийшла, щоб жити!
То що ти там балакав про кохання?


15.05.2014