Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.18
23:47
околиця бозна-яких років
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
2026.10.18
22:44
Хтось любить пити каву,
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
2026.10.18
20:15
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником…
17 жовтня одному із найяскравіших поетів-шістдесятників, блискучому кіносценаристу і перекладачу, драматургу, громадському діячу й політику вип
2026.10.18
20:08
Йшла громадянська уже другий рік.
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
2026.10.18
17:35
Кроком перемітним,
Ніби вурдалаком
Оком непристрасним
За натальним знаком,
В гуркіт між коробок,
В тінь від слова «Щастя»,
Боком обік обік,
Як раптова трясця, —
Ніби вурдалаком
Оком непристрасним
За натальним знаком,
В гуркіт між коробок,
В тінь від слова «Щастя»,
Боком обік обік,
Як раптова трясця, —
2026.10.18
16:41
Такий посивилій юнак передчасно,
Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.
Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам
Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.
Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам
2026.10.18
12:12
Що це змінить?
Що це змінить?
Що це змінить?
Чому не змінить?
Чом за тобою йду
Куди ти ведеш?
Подібного не бачив ти ніколи у житті
Що це змінить?
Що це змінить?
Чому не змінить?
Чом за тобою йду
Куди ти ведеш?
Подібного не бачив ти ніколи у житті
2026.10.18
11:54
Там, де очi закритi вiд свiту,
Замурованi всi почуття,
Я iз сонцем могла говорити,
Як маленьке, наївне дитя.
Нiч i день зупинилися в часi,
На годиннику стрiлка стоїть.
Бились хмари i свiтло в екстазi,
Замурованi всi почуття,
Я iз сонцем могла говорити,
Як маленьке, наївне дитя.
Нiч i день зупинилися в часi,
На годиннику стрiлка стоїть.
Бились хмари i свiтло в екстазi,
2026.10.18
10:38
Всі пишуть, аж буває лячно
від перебору слів без ком
та інших очевидних норм...
не думаю, що мова вдячна
грамотіям за цей прийом.
Мабуть, гадають герострати,
що тільки так, а не інак
запобігають плагіату
від перебору слів без ком
та інших очевидних норм...
не думаю, що мова вдячна
грамотіям за цей прийом.
Мабуть, гадають герострати,
що тільки так, а не інак
запобігають плагіату
2026.10.18
10:33
Із літа в ще одну незнану осінь
Так сторожко, що забиває дух,
Ступаю крок. Іще один. Іду
Із відчуттям: оголена і боса
Душею, та із легкістю підношусь
Над переляком, що осів у фосі.
Знайду у втаємниченім сліду
Дорогу до старого віадука.
Так сторожко, що забиває дух,
Ступаю крок. Іще один. Іду
Із відчуттям: оголена і боса
Душею, та із легкістю підношусь
Над переляком, що осів у фосі.
Знайду у втаємниченім сліду
Дорогу до старого віадука.
2026.10.18
06:08
Печальна ніжність днів осінніх,
Кришталь повітря, синь без меж, -
І листопади жовтопінні,
І пурпурові бурі теж.
Повсюди - тиша і чекання,
І перших приморозків дим, -
І самота безперестанна,
І зігрівання від ходи.
Кришталь повітря, синь без меж, -
І листопади жовтопінні,
І пурпурові бурі теж.
Повсюди - тиша і чекання,
І перших приморозків дим, -
І самота безперестанна,
І зігрівання від ходи.
2026.10.18
01:30
Ті, що бралися збагатити людство, найперше збагачувалися самі.
Термін «братство» дискредитував каїн, термін «братскій народ» - путін.
Брехнею світ пройдеш... І хочеться повторити.
Дебіл не розрізняє, де біле, де чорне.
Державні службовці мают
2026.10.17
23:41
осінь що у неквапному свому процесі
між сецесією і каскадом процесій
прибирає за літом
мотлох його коштовний
і не проти яких фотосесій
все це звісне поетам
до їхньої честі
вечори розмальовані крайоном
між сецесією і каскадом процесій
прибирає за літом
мотлох його коштовний
і не проти яких фотосесій
все це звісне поетам
до їхньої честі
вечори розмальовані крайоном
2026.10.17
17:31
Це повітря на диво крихке, місяць посмішку шкірить.
Ох ви ж, пташки небесні, над баштами давніх Моголів,
Де Іона живе і у долю від Бога не вірить
Поміж хмар незлічених в полоні людських забобонів.
Пил на стінах млинів — шлях зерна в неприхований лан
Ох ви ж, пташки небесні, над баштами давніх Моголів,
Де Іона живе і у долю від Бога не вірить
Поміж хмар незлічених в полоні людських забобонів.
Пил на стінах млинів — шлях зерна в неприхований лан
2026.10.17
13:54
Спокійне кохання у зрілому віці
Тече, як ріка повноводна і тиха,
Без вибухів і катаклізмів сторіччя,
Ховаючи у позапросторі лихо.
Спокійне кохання прийнятне людині
Таке, як є. Не потрібні прикраси.
Пливуть, як човни, тихоплинні години
Тече, як ріка повноводна і тиха,
Без вибухів і катаклізмів сторіччя,
Ховаючи у позапросторі лихо.
Спокійне кохання прийнятне людині
Таке, як є. Не потрібні прикраси.
Пливуть, як човни, тихоплинні години
2026.10.17
06:43
Мерехтіли зорі в небі,
Тиша танула в пітьмі, -
Я збирався йти без тебе
Навстріч збудженій зимі.
Та лише подався з хати,
Як спинився за дверми,
Бо почав тепло втрачати
Задалеко до зими.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тиша танула в пітьмі, -
Я збирався йти без тебе
Навстріч збудженій зимі.
Та лише подався з хати,
Як спинився за дверми,
Бо почав тепло втрачати
Задалеко до зими.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Чепурко (1964) /
Публіцистика
Про любовь, внутренних критиков и прокрастинацию.
Эпизод первый "Я в тебя верю".
Я сидела на стуле в огромной прихожей, прижавшись грудью к коленям, и чувствовала, как у меня дрожит все тело от страха и волнения. Я говорила: "Я не смогу! Мне так страшно! Я чувствую, что я выхожу в плавание по океану на маленьком беззащитном плотике, который может смыть первой же волной! Я не смогууууу, я не хочу отрываться от твоего большого и надежного корабля, я сама не смогуууу" - ныла я.
И в ответ услышала те_самые_слова, ставшие одними из самых важных в моей жизни: "Если бы я однажды не оказался на маленьком плотике один на один с океаном, я бы никогда не стал капитаном такого большого корабля. Я тебя люблю и хочу, чтобы ты была счастливой и знала из своего опыта, как много всего ты можешь сама. Тогда у тебя появится возможность не зависеть, а выбирать все, что ты сочтешь для себя нужным. Я тебя хорошо знаю и знаю, что у тебя есть все, чтобы и у тебя получилось".
Я знала, что в этих словах много любви. Я чувствовала, что именно такого проявления любви мне не хватило в детско-родительских отношениях - когда в меня верят, когда меня не пытаются сделать зависимой от себя, манипулируя моими слабостями, когда меня фокусируют на том, в чем я сильна и поддерживают меня любовью, уважением и доверием в том, что я справлюсь.
С трясущимися коленками я отправилась в самостоятельное большое плавание. И только благодаря тому, что в этом плавании я оставалась один на один с жизненными стихиями я узнала, на что я на самом деле способна и где на самом деле мои тонкие уязвимые места, в которых мне нужна поддержка.
Ключевым в этом моменте для меня оказалось то, что я знала, что такое мое отделение от "корабля" являлось не отвержением меня и не моим бегством. Это была возможность выбрать свою жизнь, и я ей воспользовалась.
* * *
Глубокое переживание любви не имеет ничего общего с желанием привязать. Скорее, оно в основе своей несет глубинное желание счастья тому, кого любишь. И часто самая полезная для счастья забота в том, чтобы не инвалидизировать того, кого любишь, делая за него что-то, а давая ему возможность выбирать самостоятельно, поддерживая верой в него.
Эпизод второй "Нет ничего только для избранных".
Я с детства не любила математику. Все, что связано с цифрами и усидчивостью, вызывает у меня состояние тихого ужаса, от которого я цепенею и мозг прекращает свою работу по всем фронтам.
При встрече с кучей бумажек, законов, расчетов налогов и отчислений, внутри себя я встречалась со шквалом посланий из детства: "Математика - не твое", "Тебе лучше рисовать, но не лезть туда, где нужно думать", "Ну, я же знаю, что ты тупая, чего тебе объяснять?", "Обожемой, Ксюша и математика - это конец света, проще застрелиться, чем что-то объяснить!" и пр.
Сидя перед компом, где высвечиваются бланки квитанций, в которые нужно внести расчеты, которые я понятия не имела, как производить, я могла только сначала сидеть со стеклянными глазами, наполненными ужаса, а потом откладывать это дело. Потом снова подходить, цепенеть и снова откладывать.
Если был кто-то рядом, то я начинала ныть и жаловаться на то, что застрелиться проще, чем это понять и посчитать (да-да, голоса из прошлого имеют свойство присваиваться и со временем обесценивание себя становится таким же, каким оно было в там-и-тогда от других).
Когда я ныла и жаловалась, я очень нуждалась в поддержке.
И вот, мое заветное желание сбылось - во время очередного нытья, где я на полном серьезе сообщала о том, что "это невозможно понять", я в ответ услышала спокойное и уверенное: "Я в этих делах пока ничего не понимаю, но знаю, что нет ничего, чего бы я не смог понять".
Этот прекрасный мужчина сел перед компом, чего-то там долго читал-читал в интернете, а потом начал считать-считать и все посчитал и заполнил! Обожемой! Человек, который понятия не имел о том, что перед ним, не стал ныть и оправдываться, не стал охать, ахать и сочувствовать, он просто СЕЛ И СТАЛ ДЕЛАТЬ, опираясь на свою уверенность в том, что нет ничего, чего бы он не смог понять!
Нет, ну вы слышали?! Оказывается так можно! Оказывается можно фокусироваться на фактах, а не на внутренних критиках, которые за годы проживания в моей голове стали жирными троллями, которые ни фига на реальность не опираются, а только обесценивают, обесценивают...
А ведь и правда - если кто-то придумал квантовую физику, язык программирования или сопромат и если нашлись люди, которые их поняли, то это значит, что все эти широко распространенные внушения "Это не твое", "Лучше тебе туда не соваться", "Ну, ты все равно не поймешь, чего тебе объяснять" - это только внушения людей, основанные только на их личных процессах, но реальность-то совсем другая. У кого-то быстрый темп, кто-то помедленнее, но если люди с синдромом дауна получают высшее образование, то WTF?! Что это за внушения?! Нет ничего, в чем могут разбираться только избранные. Вопрос решается желанием, временем и повышением уровня самоподдержки.
Эпизод третий "Начните как-нибудь"
Однажды я позвонила своему коучу. Мне так много всего хотелось сказать, и все такое важное, что услышав в трубке "Але?" у меня случился затык, я не знала, с чего начать разговор. Слава богу, я вспомнила, что можно сказать про то, что сейчас со мной происходит, чтобы уж совсем не молчать: "Ээээ... так много всего, что я даже не знаю, с чего начать". На что мой замечательный коуч очень доброжелательно поддержала меня, сказав: "Ну, начните как-нибудь".
Обожемой! Оказывается, начинать можно невнятно, нецеленаправленно, неидеально! И это не конец света, это не провал, это просто невнятное начало, которое совсем не говорит о том, что и завершение дела будет таким же. Так мне понравилась эта фраза, что я решила ее опробовать и на других делах, когда много всего важного нужно сделать, но совершенно непонятно, с чего начать.
Самым "экзаменационным" на "начни как-нибудь" за всю мою историю был эпизод, когда я стояла перед государственным учреждением с кипой бумаг, не понимая даже толком, чем именно занимается этот государственный, с позволения сказать, орган. Ситуация осложнялась тем, что языка государственного я тоже не знала. И даже не знала, куда мне нужно идти, переступив порог этого учреждения с загадочным и многообещающим названием "содра".
Ну и как-то зашла, как-то нашла русскоговорящего, как-то повезло с тетенькой-госслужащей, которая все документы заполнила за меня там, где нужно было писать от руки на неведомом мне языке, как-то вошла в мое положение и как-то просто так, бесплатно, помогла мне сделать какой-то важный документ за 1 день, вместо 7, потому что как-то я обозначила свое положение, что, мол, завтра уезжаю. И таких начал "как-нибудь", увенчавшихся успехом, стало много после этого неидеального разговора с моим коучем. И благодаря этому "начните как-нибудь", "магическим" образом стало двигаться то, что казалось мне совершенно неподъемным.
И оборачиваясь назад, я вспоминаю, сколько раз из-за незнания как начать я не начинала вообще ничего, откладывая дела до лучших времен. Как много симпатичных мне людей я потеряла из-за незнания как подойти и начать знакомство... эхх..
Автор: Аляева Ксения
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про любовь, внутренних критиков и прокрастинацию.
Эпизод первый "Я в тебя верю".
Я сидела на стуле в огромной прихожей, прижавшись грудью к коленям, и чувствовала, как у меня дрожит все тело от страха и волнения. Я говорила: "Я не смогу! Мне так страшно! Я чувствую, что я выхожу в плавание по океану на маленьком беззащитном плотике, который может смыть первой же волной! Я не смогууууу, я не хочу отрываться от твоего большого и надежного корабля, я сама не смогуууу" - ныла я.
И в ответ услышала те_самые_слова, ставшие одними из самых важных в моей жизни: "Если бы я однажды не оказался на маленьком плотике один на один с океаном, я бы никогда не стал капитаном такого большого корабля. Я тебя люблю и хочу, чтобы ты была счастливой и знала из своего опыта, как много всего ты можешь сама. Тогда у тебя появится возможность не зависеть, а выбирать все, что ты сочтешь для себя нужным. Я тебя хорошо знаю и знаю, что у тебя есть все, чтобы и у тебя получилось".
Я знала, что в этих словах много любви. Я чувствовала, что именно такого проявления любви мне не хватило в детско-родительских отношениях - когда в меня верят, когда меня не пытаются сделать зависимой от себя, манипулируя моими слабостями, когда меня фокусируют на том, в чем я сильна и поддерживают меня любовью, уважением и доверием в том, что я справлюсь.
С трясущимися коленками я отправилась в самостоятельное большое плавание. И только благодаря тому, что в этом плавании я оставалась один на один с жизненными стихиями я узнала, на что я на самом деле способна и где на самом деле мои тонкие уязвимые места, в которых мне нужна поддержка.
Ключевым в этом моменте для меня оказалось то, что я знала, что такое мое отделение от "корабля" являлось не отвержением меня и не моим бегством. Это была возможность выбрать свою жизнь, и я ей воспользовалась.
* * *
Глубокое переживание любви не имеет ничего общего с желанием привязать. Скорее, оно в основе своей несет глубинное желание счастья тому, кого любишь. И часто самая полезная для счастья забота в том, чтобы не инвалидизировать того, кого любишь, делая за него что-то, а давая ему возможность выбирать самостоятельно, поддерживая верой в него.
Эпизод второй "Нет ничего только для избранных".
Я с детства не любила математику. Все, что связано с цифрами и усидчивостью, вызывает у меня состояние тихого ужаса, от которого я цепенею и мозг прекращает свою работу по всем фронтам.
При встрече с кучей бумажек, законов, расчетов налогов и отчислений, внутри себя я встречалась со шквалом посланий из детства: "Математика - не твое", "Тебе лучше рисовать, но не лезть туда, где нужно думать", "Ну, я же знаю, что ты тупая, чего тебе объяснять?", "Обожемой, Ксюша и математика - это конец света, проще застрелиться, чем что-то объяснить!" и пр.
Сидя перед компом, где высвечиваются бланки квитанций, в которые нужно внести расчеты, которые я понятия не имела, как производить, я могла только сначала сидеть со стеклянными глазами, наполненными ужаса, а потом откладывать это дело. Потом снова подходить, цепенеть и снова откладывать.
Если был кто-то рядом, то я начинала ныть и жаловаться на то, что застрелиться проще, чем это понять и посчитать (да-да, голоса из прошлого имеют свойство присваиваться и со временем обесценивание себя становится таким же, каким оно было в там-и-тогда от других).
Когда я ныла и жаловалась, я очень нуждалась в поддержке.
И вот, мое заветное желание сбылось - во время очередного нытья, где я на полном серьезе сообщала о том, что "это невозможно понять", я в ответ услышала спокойное и уверенное: "Я в этих делах пока ничего не понимаю, но знаю, что нет ничего, чего бы я не смог понять".
Этот прекрасный мужчина сел перед компом, чего-то там долго читал-читал в интернете, а потом начал считать-считать и все посчитал и заполнил! Обожемой! Человек, который понятия не имел о том, что перед ним, не стал ныть и оправдываться, не стал охать, ахать и сочувствовать, он просто СЕЛ И СТАЛ ДЕЛАТЬ, опираясь на свою уверенность в том, что нет ничего, чего бы он не смог понять!
Нет, ну вы слышали?! Оказывается так можно! Оказывается можно фокусироваться на фактах, а не на внутренних критиках, которые за годы проживания в моей голове стали жирными троллями, которые ни фига на реальность не опираются, а только обесценивают, обесценивают...
А ведь и правда - если кто-то придумал квантовую физику, язык программирования или сопромат и если нашлись люди, которые их поняли, то это значит, что все эти широко распространенные внушения "Это не твое", "Лучше тебе туда не соваться", "Ну, ты все равно не поймешь, чего тебе объяснять" - это только внушения людей, основанные только на их личных процессах, но реальность-то совсем другая. У кого-то быстрый темп, кто-то помедленнее, но если люди с синдромом дауна получают высшее образование, то WTF?! Что это за внушения?! Нет ничего, в чем могут разбираться только избранные. Вопрос решается желанием, временем и повышением уровня самоподдержки.
Эпизод третий "Начните как-нибудь"
Однажды я позвонила своему коучу. Мне так много всего хотелось сказать, и все такое важное, что услышав в трубке "Але?" у меня случился затык, я не знала, с чего начать разговор. Слава богу, я вспомнила, что можно сказать про то, что сейчас со мной происходит, чтобы уж совсем не молчать: "Ээээ... так много всего, что я даже не знаю, с чего начать". На что мой замечательный коуч очень доброжелательно поддержала меня, сказав: "Ну, начните как-нибудь".
Обожемой! Оказывается, начинать можно невнятно, нецеленаправленно, неидеально! И это не конец света, это не провал, это просто невнятное начало, которое совсем не говорит о том, что и завершение дела будет таким же. Так мне понравилась эта фраза, что я решила ее опробовать и на других делах, когда много всего важного нужно сделать, но совершенно непонятно, с чего начать.
Самым "экзаменационным" на "начни как-нибудь" за всю мою историю был эпизод, когда я стояла перед государственным учреждением с кипой бумаг, не понимая даже толком, чем именно занимается этот государственный, с позволения сказать, орган. Ситуация осложнялась тем, что языка государственного я тоже не знала. И даже не знала, куда мне нужно идти, переступив порог этого учреждения с загадочным и многообещающим названием "содра".
Ну и как-то зашла, как-то нашла русскоговорящего, как-то повезло с тетенькой-госслужащей, которая все документы заполнила за меня там, где нужно было писать от руки на неведомом мне языке, как-то вошла в мое положение и как-то просто так, бесплатно, помогла мне сделать какой-то важный документ за 1 день, вместо 7, потому что как-то я обозначила свое положение, что, мол, завтра уезжаю. И таких начал "как-нибудь", увенчавшихся успехом, стало много после этого неидеального разговора с моим коучем. И благодаря этому "начните как-нибудь", "магическим" образом стало двигаться то, что казалось мне совершенно неподъемным.
И оборачиваясь назад, я вспоминаю, сколько раз из-за незнания как начать я не начинала вообще ничего, откладывая дела до лучших времен. Как много симпатичных мне людей я потеряла из-за незнания как подойти и начать знакомство... эхх..
Автор: Аляева Ксения
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
