***
Хлопець з сусідньої вулиці
Ніколи не вітається
Коли проходить
Або проїздить повз…
Мене завжди цікавило –
Невже у школі і вдома
його не вчили
Вітатися зі старшими,
Сусідами?
Для мого покоління –
Це звична,
І навіть дуже приємна річ –
Сказати людині:
«Доброго дня чи ранку»,
Перекинутись кількома
Словами про те і се…
Але у сусідського хлопця
Дуже круте авто,
І йому не до сентиментів…
Ніколи не міг второпати
Де вони беруть
Гроші на такі речі?
У чорних окулярах
Від сонця
Він сідає за кермо
З виглядом мачо
або ковбоя
Чи якогось
Голлівудського супергероя…
Шини його «Мерса»
Так м’яко стелять,
Аж заколисують.
Він повертає голову
Напівоберту
І ти очікуєш, що він
От-от бодай кивне
У твій бік головою,
Але ні – це
не у його стилі…
Та й навіщо
Робитися рівним
З отими невдахами,
Котрі за все життя
Не доробилися
До гідного авто,
Власного будинку,
І ще купи іншого
Добра…?
У нього свої
Життєві пріоритети
Та принципи,
І поступатися ними
Він не налаштований.
Бідна дитина…
Він ще не знає,
Як гарно зробити
Комусь приємне,
Просто промовивши:
«Доброго ранку чи дня».
І тоді ранок і день
Дійсно стають добрими
Для людини…
Може колись
Ще навчиться?...
А я втішився,
Що якихось двоє малих
Незнайомих дітлахів,
Котрі бігли до магазину
За морозивом,
Радісно привіталися
Зі мною вчора,
І ми посміхнулися
Одне одному…
Ні, таки не все
В нас втрачено.
Надія є…
А ще є
Та чудова молодь,
Котра мерзла
Під дощем
Та снігом
На Майдані
І жертвувала собою
Заради того,
Щоб одного
теплого літнього ранку
Коли проміння
Щойно торкнулося
Напоєної росою трави,
Ми могли вийти на ганок
І промовити:
Життя – прекрасне!

13 червня 2014 року