ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.06.22 07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою

Віктор Кучерук
2026.06.22 06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.

Світлана Пирогова
2026.06.21 21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.

І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.

Олена Побийголод
2026.06.21 21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)

Був наказ йому – на захід,
    їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
    Громадянської війни.

Йшли у військо, розставались,

Іван Потьомкін
2026.06.21 21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,

Ірина Вовк
2026.06.21 20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ

Борис Костиря
2026.06.21 20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.

Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну

Іван Потьомкін
2026.06.21 17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,

С М
2026.06.21 16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів

Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно

Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів

Іван Веселий
2026.06.21 16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.

Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,

Євген Федчук
2026.06.21 16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую

Борис Костиря
2026.06.21 12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.

Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,

Роман Миронов
2026.06.21 12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –

Аж до критичного струму.

У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –

Віктор Кучерук
2026.06.21 06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26

Вячеслав Руденко
2026.06.20 17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,

таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,

Борис Костиря
2026.06.20 13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?

Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / ОПс Ірина Островська (1967) / Проза

 Скарб по-українські

"Росія припинила поставки газу в Україну, – офіційно" 16 червня 2014 р.

Одного дня, відкривши "Газету по-українські" та прочитавши першу шпальту, я відчув себе переможцем! Зірвавшись з місця, мерщій чкурнув додому. Захеканий вбіг до вітальні, яку відділяла стіна та й так стоячи обійняв цю стіну, якщо лишень можна якось обійняти горизонт. Постали перед моїми очима початок сімдесятих років, моя матуся, що вбігла он на той поріг, та урочисто повідомила: "У нас буде газ!" Так, я з тих давніх часів, коли хата топилася вугіллям! Рідним, українським вугіллям, або ж дровами – яка різниця. У кожній хаті була груба, яка символізувала родинне багаття, гріла, варила, лікувала ревматизм, палила таємні любовні листи, одним словом знищувала все, що було зайве чи небезпечне. Крім того, функцій було багато не тільки у груби, але й у тих, хто її "обслуговував" – мешканців цієї хати: потрібно було добре покрутитись, попотіти, попрацювати. Але зараз і це не є важливим. Бо коли тоді моя щаслива мама провела газ, то вона ж вирішила: грубу замурувати. І я був дуже розчарований цим фактом. Мене дивувала така наївність начебто зрілих людей: "Як безглуздо замуровувати родинне багаття, – думав я. – А раптом той газ скінчиться, і як нам жити?" І от вам, шановні добродії, не пройшло й півстоліття, як в один прекрасний день вже незалежну (принаймні до цього вона – Україна, била себе в груди, скануючи про це) наздогнала новина про те, що її сестра Росія перерізала нам отой-таки газ. І поки мої знайомі та приятелі вирішували вікопомне питання «А як далі жити?», я – власник приватного будинку – хутенько прибіг додому та й взявся до роботи – тобто розбирати цегли, якими замурували найнадійніший та беззбитковий спосіб вижити.
До речі, з цеглою та українською мовою була інша історія. Тоді на початку вже дев’яностих років ХХ століття у наш відділ збуту влетів шеф і зі змовницьким захопленням прошепотів: "Ребята, вот принес первую накладную на украинском языке и знаете, как по-украински будет "кирпич"?.." І запанувала німа тиша… І тільки роти всі пороззявляли, як телепні, – та видно було довкола тільки округлені очі. Обвівши всіх присутніх поглядом Наполеона, шеф гордовитим голосом, прорік: "Цеглина!" "О-о-о. Цеглина… цеглина…" – зашаруділи у відповідь колеги, неначе туземці, смакуючи невідомий плід, киваючи головами та чухаючи потилиці. Таким заворожливим був смак цього нового слова, але водночас не легким для зледачілих мізків, хоча й кажуть що думати не боляче. Скажу вам панове, що це неабиякий прорив був. Нова мова, де "кірпичі" перетворюють на "цегли", а "язик" на більш глибше розуміння – "мову". Бодай бо хтось замислився, якою це було тихою революцією, що мала за мету преображення цілої ментальності у горстки людства на землі.
…Тремтячими пальцями я розколупував глину, попри роздерту шкіру, бруд, набряклі ноги. Мріючи про те, що з сьогоднішнього дня моє життя, таке сіре, наповнене повсякденними клопотами та постійною залежністю від чиєїсь примхи – запалає насправді незалежністю та неповторністю. В якусь мить я здригнувся від думки: "а чим її розтоплювати цю грубу?", але відразу пригадав сарай. Сарай, шановні добродії, – це сила! Сарай є показником еволюції хазяїна. У моєму ж сараї, за якихось 15 років зібралося стільки мотлоху, що можна було б організувати платний музей, або ж підпаливши – дати нагоду зігрітися всім бомжам міста. До речі друга думка мені була більш до вподоби. Бо легше було його спалити, ніж довести до належного вигляду…

Під вечір останню цеглину, що відділяла моє минуле від теперішнього дня, та відкривала стежку в майбутнє, було зруйновано! Я вже бачив у своїй уяві спалахи яскравого вогнища дитинства, відчував тепло, що його випаровувало домашнє багаття… Та відкрився перед моїми очима лише чорний квадратик з всепоглинаючою пітьмою всередині, та подихом холодної смерті… Не знаю, з якої причини, але я як заворожений, вдивляючись в цю пітьму, простягнув свою руку в середину. Можливо мною керувало підсвідоме бажання доторкнутися до матеріального попелища зі свого дитинства… А потім, так раптово я закляк. Все у моїй свідомості перевернулося за одну мить, і я гірко застогнав. Прикривши очі переді мною постало все моє життя. Ось мати, ось я, ось моя перша подруга, моя перша любов. Ось мій перший поцілунок і щастя, таке велике щастя від того, що я нібито жити буду вічно, бо люблю і є коханим. В ті часи ще не було ні смерті, ні розпачу, в ті глибокі часи, коли полум’я в моїм домі ще палало в грубі – всі були безсмертні! А потім, потім, коли я загубив ту дівчину, коли вмерла мати – груба мого власного серця згасла. І життя перетворилося на брутальне й безсенсовне…З усіх своїх молодих сил я намагався самотужки віднайти, повернути втрачений сенс, втрачену вічність. Спочатку прийшло до голови, що сенс у друзях, але ті за пару років мене розчарували. Потім гадав, що сенс у великій кількості коханок, але й тут на мене чекала гіркота та розчарування. "Гаразд" – сказав собі. Тоді залишається одне – гроші. І з усієї молодецької сили – почав заробляти ці гроші. Та чим більше їх було, тим швидше я відходив від сенсу. Тобто ілюзія усталеного, гарного життя з’явилася - обросла меблями, квартирою, технікою, машиною – як болотний плющ обвиває дерево, як грибок з’їдає нутрощі стовбура – тихо, непомітно, потайки – сантиметр за сантиметром, так примара сенсу з’їдала мою людяність. І перетворився я, сам того не помічаючи в соляний стовп. Опритомнівши я зрозумів, що сталося: усі ці роки поспіль, душа моя нагадувала цю замуровану грубу. Пуста темна, холодна, переповнена самотністю і безвихідністю. Як би не Бог, людоньки! Якби не Бог виколупував постійно ці цегли страху і гріха – на що б ми здатні були з вами?! І хто б розпалив у нас свій вогонь…
Та раптом мої пальці натрапили на якийсь предмет. Далі, шановні – увага! Звісно ви розумієте, що там, за класичним сценарієм має знаходитись якийсь прихований люблячою матусею чи бабусею скарб. І ви не помилилися, все примітивно просто. От скажи мені, добродію, що власне ти хотів би там знайти? Облігації, золото, скелет вкінці кінців? Уяви собі, що це щось в твоїх руках.
Я тримав у руках приховану матусею мою ж мрію з далекої юності про щастя. І зараз, з висоти прожитих літ, коли цій мрії не вдалося здійснитися, переживши розпач, розчарування від її нездійсненності, але відчувши смак рідної української мови, я зрозумів, що насправді добре моя матуся зробила – не дозволивши їй здійснитися. Бо був цим скелетом – конверт із далекої Радянської Тюмені, з запрошенням приїхати на заробітки з видобутку того ж газу. Якби так насправді сталося, то я ніколи б не засмакував справжнього життя по-українськи. Жив би й помер "хахлом"… І без Бога.

Літо 2013 р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-06-19 16:25:17
Переглядів сторінки твору 663
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.890 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.06.19 16:34
Автор у цю хвилину відсутній