ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Галина Украйна
2024.05.18

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Маркуш Серкванчук
2024.04.10

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Татчин / Вірші

 струна
ти надсадно вібруєш – під серцем, на денці, насподі.
ти басова струна, що урветься не зараз, а потім.

ти дзвениш і гудеш, наче дзвін, що скликає на сполох,
чи від нього луна, що між ребер пульсує і коле.

ти задавнений спомин про вірші і прозу між нами,
про словесні світи, що формуються за іменами.

про своїх і чужих, про приреченість першого кроку,
і про тих, хто вернувся у небо задовго до строку.

наші мертві над нами схиляють прозорі обличчя.
наші мертві чекають на нас і чекання їм личить.

і ні суму, ні усміху в їхніх просвітлених лицях,
через товщу повітря, що твердне і пахне, як глиця.

ця напруга статична – як пам'ять про голос, як спомин,
як тотальне мовчання опісля трикрапки чи коми.

як сидіння над віршем, як туга... і знову ж – як голос,
що довкола причетних окреслює крейдою коло.

в епіцентрі взаємин, де вірші і серце навзаєм,
ти заледве вловима, як світло з гравюр Хокусая.

ти водночас близька і далека, як видих за вдихом,
як буття, що одразу здається банальним і тихим.

як життя після смерті, тебе – невгасима нестача,
наче я потопаю і тільки-но виринув наче.

і хапаю повітря, й не можу напитися вдосталь.
ця хвороба статева – хвороба взаємного росту.

а тому ти дзвенітимеш в тілі і в пам’яті – доти,
доки кожне римоване слово тривожне на дотик.

доки голос тече і пече, і сполохано кличе,
доки вірш-потопельник – оцей – мимо нас не проплив ще.

доки ті, хто між нами – на щастя! – живі і здорові,
хоч безодня над ними щоніч набрякає від крові.

де червоним по чорному нашими мертвими шите
те, що нас поодинці тримає і змушує жити.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-06-27 17:27:22
Переглядів сторінки твору 3562
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.188 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.224 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.10.08 13:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2014-06-28 17:58:15 ]
еталонний текст...

о Сергію...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2014-07-01 18:38:24 ]
о, Домініку... еталонні тільки міри й ваги)
втім, дякую щиро.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-09-14 21:05:32 ]
Як на мене - за стилем "містерійний" "неоромантизм", що цікаво вже само по собі, а тут ще така світла енергія життя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2014-09-17 19:13:42 ]
дякую, шановна Редакціє!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2014-10-07 10:11:52 ]
Сильно, тривожно, гарно!
А оце - вразило дуже:
" безодня над ними щоніч набрякає від крові"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марися Лавра (Л.П./Л.П.) [ 2014-10-28 19:43:23 ]
Відверто й беззаперечно, я в захваті від текстів цієї творчої ОСОБИСТОСТІ! Сергію, натхнення у всьому!)