Я сьогодні бачила справді величну картину. Мені хотілось змалювати те, що я побачила, сфотографувати, переповісти. Ця картина досі у мене перед очима…Тому й пишу.
Львів. Центр міста. Березнева погода. Накрапав дрібний весняний дощик перемішаний із зимовим снігом, що падав клаптиками. Все ще падав клаптиками.
Під цим дощем сиділа жебрачка…Вкрита дощовиком, ноги завернуті якимсь лахміттям. Видно, що людина важко хвора з дитинства.
А перед нею навпочіпки - юнак. Ця картина вразила мене. Він такий красивий, молодий, стильний…Вислуховував уважно жінку, кивав головою, з розуміння дивився своїми блакитними очима в її очі…Я остовпіла з подиву…
У ту мить я подумала про те, скільки разів ми проходимо повз жебраків , кидаємо гривню-дві і переходимо далі, зайняті вічно собою і своїми завжди невирішеними проблемами. Чомусь вважаємо, що наші проблеми є найглобальнішими проблемами людства, а ми - центром Всесвіту…Ну, а ця жебрачка…Гривнею відкупляємось, думаємо, що десь на Небі це буде записано нам і йдемо далі…А чи щиро ми це робимо?
Я вловила фразу: «Отак і сталось у моєму житті, що…» Юнак щось перепитував, у жінки світились очі…Вже давно вони не були у неї такими щасливими. Щасливими від того, що хтось заговорив з нею…
РЕВОЛЮЦІЯ все-таки змінила нас! До неї ми жили у пітьмі. Із захопленням дивились на володарів світу цього, тих, які ходили з товстими барсетками та їздили на дорожезних іномарках, будували шикарні маєтки, відпочивали у найдорожчих куточках світу. Януковщина та пшонщина... Чомусь вважали, що ці люди дійсно є успішними у житті. А ще розумними, бо тільки розумні можуть так багато та прекрасно жити. А ми прості люди - одним словом нікчеми. До речі ці пузаті багатії нас у цьому часто переконували. І ми мимоволі вірили у те, що мало працюємо, тому так бідно живемо. Хоча і працювали! Дійсно працювали, але на них…
Дівчата мріяли усі вийти заміж за олігархів, жити у казкових особняках, і бажано за кордоном… Прості жіночки із заздрістю дивились на подружок, жінок та коханок олігархів, які ходили в дорогих шубах, на пальчиках яких красувались чудові вироби з діамантами.
Революція все-таки змінила нас! Тепер дівчата хочуть заміж за героїв!!! І не хочуть носити на собі дорогі шуби, куплені за нечесно зароблені-тобто вкрадені гроші! Гроші вкрадені у бідних пенсіонерів, які вигортають останню копійчину, щоб купити в аптеці ліки, гроші вкрадені у дітей з дитбудинків, які так давно не їли соковитої мандаринки та солодкої цукерки, гроші вкрадені у вчителів, які все-таки намагаються навчити чогось доброго своїх учнів, гроші вкрадені у всіх нас! Чесних, роботящих, справедливих людей!
Тішусь, що, можливо, не буду вже дивитись передачу Каті Осадчої, в якій показували найбагатших людей, їх "золотих" дітей і їх дорогі мешти, сумочки та годинники! Замість того хай розкажуть про справді хороших та розумних людей.
Наше хворе суспільство проопероване РЕВОЛЮЦІЄЮ справді слабке, як і кожна хвора людина після операції. Воно ще не звикло до чесного життя…Багато хто собі не уявляє , як це на роботі не взяти хабара. І як можна жити без нього? Але ми повинні жити ЧЕСНО!!! Бо чесні люди померли за нас! Вони – герої!
РЕВОЛЮЦІЯ перевернула наше життя! Перемогла пітьму! У простих людей минула депресія, бо вони зрозуміли, що вони – не нікчеми, у чому їх старались переконати ті, на яких треба було працювати. ВОНИ – НАРОД! ЧЕСНИЙ, ЗАВЗЯТИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ! А, ОТЖЕ – ВЕЛИКИЙ!!!