Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Людвіґ ван Бетговен. Лист «Невмирущій коханій»
Сторінки 1–4:
«6-го липня. Вранці.
Ангеле мій, життя моє, моє друге я – пишу сьогодні лише декілька слів і то олівцем – повинен від завтра шукати собі помешкання; як це незручно саме тепер. – Навіщо цей глибокий сум перед неминучим? Хіба кохання може існувати без жертв, без самозречення; хіба ти можеш зробити так, аби я цілковито належав тобі, ти – мені, Боже мій! У навколишній прекрасній природі шукай зміцнення і сили підкоритися неминучому. Кохання вимагає всього і має на це право; я тут відчуваю те саме, що й ти; лишень ти надто легко забуваєш, що я повинен жити для двох, – для тебе і для себе; якби ми зовсім поєдналися, ми б не страждали – ні один, ні другий. – Моя мандрівка була жахлива: я прибув сюди вчора лиш о четвертій годині ранку; оскільки було замало коней, пошта простувала іншою дорогою, але яка жахлива дорога! На останній станції мені радили не їхати вночі, розповідали про небезпеки, що їх можна зазнати в такому-то лісі, але це мене лише підбадьорило; я, одначе, не мав рації: екіпаж міг зламатися на цій жахливій польовій дорозі; якби трапилися не такі два візники, я мав би залишитися серед дороги. – Естергазі вирушив іншою звичайною дорогою на 8-ми конях і зазнав тих самих неприємностей, що і я, котрий мав лише 4-х коней; утім, як завжди, подолавши перешкоду, я відчув задоволення. Та облишмо це, перейдімо до іншого. Ми, ймовірно, скоро побачимося; і сьогодні я не можу повідомити тобі висновків, що їх зробив я стосовно свого життя; якби наші серця билися разом, імовірно, я б не робив їх. Душа переповнена всім, що хочеться сказати тобі. Ох, бувають хвилини, коли мені здається, що наша мова безсила. Звеселися, будь і далі моїм незмінним, єдиним скарбом, як і я твоїм; про решту, що повинно з нами бути і буде, подбають боги.
Твій вірний Людвіґ».
Сторінки 4–7:
«Увечері в понеділок, 6-го липня.
Ти страждаєш, ти, мій скарбе! Лиш тепер я зрозумів, що листи слід відправляти рано-вранці. Понеділок і четвер – єдині дні, коли пошта йде сюди в К. Ти страждаєш; ох, де я, там і ти зі мною; знаючи, що ти моя, я доможуся того, що ми поєднаємося; яке ж то буде життя!!!! Так!!!! А без тебе я житиму, переслідуваний прихильністю людей, якої я, на мою думку, не заслуговую, та й не бажаю заслуговувати; а приниження однієї людини перед іншою мені тяжко бачити. А якщо погляну на себе з боку, через зв*язок зі всесвітом, що значу я? Що значить той, кого називають найбільшим? Але саме в цій свідомості й прихована божественна іскра людини. Я плачу, коли думаю, що ти не раніше суботи отримаєш звістку від мене. Як би ти не кохала мене, все ж я кохаю тебе сильніше. Доброї ночі! Оскільки я лікуюся ваннами, то мушу вчасно йти спати (тут три або чотири слова закреслено так, що їх неможливо розібрати. – Перекл.). Боже мій! Почуватись одночасно так близько один від одного і так далеко. Чи не ціле небо відкриває нам наше кохання – і чи не так само воно непохитне, як небесне склепіння».
Сторінки 7–10:
«Доброго ранку, 7-го липня.
Здрастуй! Заледве прокинувся, як думки мої летять до тебе, невмируще кохання моє! Мене охоплюють то радість, то смуток на думку про те, що готує нам доля. Я можу жити тільки з тобою, не інакше; я вирішив до тієї пори блукати в далині від тебе, доки не зможу прилетіти, аби кинутись у твої обійми, відчувати тебе цілковито своєю і насолоджуватися цим блаженством. На жаль, це треба; ти згодишся на це тим більше, що ти не сумніваєшся в моїй вірності тобі; ніколи інша не оволодіє моїм серцем, ніколи, ніколи. О Боже, навіщо покидати те, що так кохаєш! Життя, котре я проваджу тепер у В., тяжке: твоє кохання робить мене найщасливішою і найбільш нещасною людиною водночас; у мої роки вже вимагається певна одноманітність, сталість життя, а хіба вони можливі при наших стосунках? Ангеле мій, щойно тепер я довідався, що пошта відходить щоденно, мушу закінчувати, аби ти отримала листа. Будь спокійна; тільки спокійним ставленням до нашого життя ми зможемо досягнути нашої мети – жити разом; будь спокійна, кохай мене сьогодні – завтра – о, яке пристрасне бажання бачити тебе – тебе – тебе, душе моя – прощавай – о, кохай мене так само – ніколи не сумнівайся у вірності твого коханого Л.
Кохай навіки
тебе,
мене,
нас».
Переклав Василь Білоцерківський
Цього листа (іноді його частини розглядають як три окремі листи) було знайдено в шухляді письмового столу Бетговена по його смерті, разом із мініатюрними портретами Джульєтти Ґвіччарді й графині Ердеді. Листа датовано понеділком, 6 липня, тому, попри відсутність року, можна припустити, що Бетговен написав послання 1812 р., перебуваючи в Теплицях (нині – Чехія). На цей рік також вказує аналіз водяних знаків паперу, який виконано в 50-х рр. Невідомо, чи листа було відправлено і чи отримував його адресат, і якщо так, то як він опинився знову в Бетговена. Не встановлено й самого адресата цього послання, серед претендентів називали:
Джульєтту Ґвіччарді, Антонію і Беттіну Бретано, Жозефіну і Терезу Брунсвік, Анну-Марію Ердеді й навіть Йоганну ван Бетговен – невістку композитора, дружину його брата Каспара-Карла. Саме останню визначено як об*єкт послання у відомому американському кінофільмі «Невмируща кохана». присвяченому цьому листові та подіям довкола нього.
Лист являє собою тричастинний текст, написаний олівцем на десяти сторінках.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Людвіґ ван Бетговен. Гайліґенштадтський заповіт"