«Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума — заблудив.»
Тарас Шевченко «Причинна»

Усе було готове до весілля: біла сукня зі шлейфом, який нестимуть діти; законвертовано запрошення гостям, ресторан замовлено...
Затримка була за молодим. Воює в Газі – в цьому гніздовиську терористів, за будь-яку ціну готових нищить юдеїв не тільки в Ізраїлі, а й по всьому світу. Так начебто велів Аллах.
Отож, напередодні весілля юний офіцер воював там за дане Всевишнім право жить на своїй Святій Землі. Аби на мирні ізраїльські оселі не падали ракети й скади з метою однаковою – убить. Байдуже кого. Лиш якомога більше.
Молодий вів бійців своїх, щоб руйнувать тунелі – своєрідну підземну Газу, що мали вихід в юдейські житла, куди посеред ночі виповзали озброєні по саму зав’язку новітні людолови.
В одному із таких тунелів молодика настигла смерть...
...Не на запрошення буть на весіллі зійшлися гості. Не у вінчальній сукні білій, а в траурному чорному вбранні припадала до труни молода – невінчана вдова.