Розкішна сукня, зібране волосся,
Спадає вечір, незручні підбори,
І хочеться у спеку лиш до моря,
А ми з тобою мало так знайомі,

Я молода, а ти – іще молодший,
Кремезний, і наївний, мов дитина,
А вітер легко нас штовхає в спину,
І я, і ти шукаєм половину…

Загублене своє дуальне «Я»
Я – Віта, як, скажи, твоє ім’я…
Всміхаюся, мовчу, в обійми лину…
Розповідав, не склалася сім’я.

Асфальт змінив пісок і шати долу,
Пірнаємо, вода забрала втому,
Ми бавимось, щасливо посміхаюсь,
Так хороше, а виднокіл безкраїй…

Занурююсь, пірнаю, забуваю,
Що сукня на піску, білизна мокра,
Життя мені нашіптує «нівроку»,
І я із ним наразі вкотре згодна.

І пасма-змії полишили кубло,
Розтріпане, розпущене волосся,
Мов ляльку, ти мене взуваєш, боса
Була на тому пляжі… захід сонця…

Цілуєш, обіймаєш,
Чуєш дихання…
Була з тобою ніжною і тихою…