в центральнім парку листя облітало
в карнеґі-холі - класика і смур
а нам уже граматики замало
у нас була любов і де сосюр

метро синтагмою через мости шугало
гуділи пробки з бруклина у квінс
нам лекцій Деріди не вистачало
бо ми за хмари в парадигму піднялись

там янголи собі гніздечка вили й
конкорд поодинокий зумкотів
і пропливали кришталеві каравели
на генуезький плачучи мотив

здавався світ новий неологізмом
здавався братом кожен чорний брат
а дощ ішов, на нас водою бризкав
водою зі свяченого відра

і щастя те, здавалося, убоге
довіку вічно буде й назавжди,
неначе слово, що було у бога;
як мандрівник, який дійшов мети

і ті холодні та байдужі бризки
і брязкіт дріб’язку у чашці жебрака
лунали нам іллокутивно різко,
і хмарочоси у гудзоні сторчака

в центральнім парку листя облітало
і ми чіплялися за коло рятівне
“поете мій! кричала ти, наталко,
невже і це на світі промине?”

сніги лягли на міста сірий мур
як ми кохалися несамовито й клопотливо...
але любов за листям полетіла
лишились фердинанд і де сосюр