Ніколи не буде інших знамен, окрім наших,
Ніхто не полонить пам’яті чорні зіниці,
Триватиме сутінь, кричатиме тиша – марить
Маленька Вітчизна у своїх надвеликих столицях…

Йтимуть полки, оминаючи кладовища, росу
Вибиваючи стройовою пам’яті материк,
Кам’янистим берегом, чорною линвою по Пруту,
Граючи тишу, вагітніючи на крик.

Тереби твердогранний щебінь, лови птахів,
Минай польові, осипай недостиглий хліб,
І коли Господь підірветься на одному з твоїх літаків,
Подаси йому його непідйомний німб.

І що ти можеш сказати – це кисень/звук,
Легені картавлять – глибоко у них дірки,
Немає нічого постійного, крім розлук,
На білім зап’ясті її худої руки.

Черпай її голос, долонями, подихом з вуст,
Мовчатиме літо, в каштанах гарячих очей,
Маленька Вітчизна – викладена із руст,
Великі столиці – муровані із людей.


2014 р.