ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Ангели у дорозі
Коли братові Василію із монастиря редемптористів настоятель повідомив, що той має відвести до Унівської лаври церковний хор, молодий монах не на жарт розхвилювався. Дорога далека: від одного обласного центру до іншого, а звідти – ще зо кільканадцять кілометрів, якщо не більше. А тут саме морозець прихопив, слизько. А він – щойно місяць, як отримав право водити машину. Їздив лише по місту, та й то з кимось. А тут так далеко і – самому. Та замінити нема кому, бо брат Петро саме зломив ногу, а брат Андрій лежить із запаленням легень.
Настоятель монастиря його застереженнями не перейнявся: «Хто з Богом, той не сам. Та й хор, хоч і маленький, але недаремно «Небесним воїнством» називається. Як треба буде, то архистратиг Михаїл пошле ангелів, щоб вас охороняли в дорозі.» І обличчя настоятеля осяяла усмішка.
Скривився брат Василій, а все ж мусив погодитися. І таки справився з тим завданням: відвіз хористів до Унева, де вони декілька днів мали супроводжувати літургії своїм співом.
Однак на тім не закінчилося. Раз він відвіз, то мав і привезти. А для того мусив спозаранку виїхати з монастиря. І вже десь о шостій, ще затемна, на автобусній зупинці якогось села підібрав двох людей: «До Львова? То сідайте, не мерзніть, мені попутно, завезу і вас.» Але вже за декілька хвилин пошкодував, бо тільки-но вони сіли, на весь салон мікроавтобуса поширився несвіжий запах. Чи то одяг був нечистий, чи декілька тижнів води не бачили, але сморід стояв великий. «Та якщо взяв попутників, то вже мушу везти» – міркував молодий монах, прикидаючи, де купить рідину, щоби відпуцувати крісла.
Вже біля самого Львова на невеликому льодку автомобіль занесло на зустрічну смугу і брат Василій заледве викрутив кермо, аби не врізатися в лоб міліцейській машині, що прямувала назустріч. Двоє міліціонерів, лаючись, з криками, як ошпарені вискочили на дорогу. Найпершим ділом забрали водійські документи, і стали вимагати, щоби їхав із ними до відділку міліції. Чернець став проситися і пояснювати, що він недосвідчений водій, і що більше в монастирі нікому було їхати, і що іншим разом буде уважнішим. «Ну добре, – говорив йому молодший, – ти монах, жити не хочеш. А я хочу. І в мене троє дітей, а в лейтенанта – двоє. Якби ми загинули, хто б їх годував? Ти, може?» На те чернець не мав що відповісти, тільки вибачався і казав що винен, бо не міг стримати машину. Та по якомусь часі правозахисники заспокоїлися і таки вернули йому посвідчення водія. Виявляється, то в них вже був третій такий випадок за цей день! Не даремно так рознервувалися…
Коли брат Василій, тішачись, що йому віддали права, вже збирався їхати, а міліціонери – йти до своєї машини, несподівано подав голос один із пасажирів: «Добре, що на монаха натрапили. Ще й молитися за вас буде… І Бог аварії не допустив. Але ви дивіться, бо Він більше, ніж три рази, не попереджує.» Міліціонери на мить розгубилися і вже, певно, підшукували гідні них слова для «контратаки». Але їх випередив другий пасажир: «Видно, не досить тільки дітей годувати, щоби зберегти їм батьків.»
Чернець швиденько завів машину, попрощався, ще раз вибачився і рушив, щоби нарешті, «від гріха подалі», роз’їхатися з тими міліціонерами. І вже за Львовом, чистячи щойно купленими миючими засобами сидіння мікроавтобуса, так собі розмірковував: «Таки справді ангели. Бо якби не підібрав по дорозі тих людей, то мікроавтобус був би легшим, і його таки занесло би в ту міліцейську машину.» Далі, вже їдучи, почав звично внутрішньо молитися за тих пасажирів-ангелів, за міліціонерів, яким заледве не забрав життя, і за себе, грішного, що мало не спричинив автомобільну аварію, та й і за всіх інших, хто міг би опинитися у подібній ситуації.
Записала Анна-Віталія Палій
29.12.2012р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангели у дорозі
Бувальщина
Коли братові Василію із монастиря редемптористів настоятель повідомив, що той має відвести до Унівської лаври церковний хор, молодий монах не на жарт розхвилювався. Дорога далека: від одного обласного центру до іншого, а звідти – ще зо кільканадцять кілометрів, якщо не більше. А тут саме морозець прихопив, слизько. А він – щойно місяць, як отримав право водити машину. Їздив лише по місту, та й то з кимось. А тут так далеко і – самому. Та замінити нема кому, бо брат Петро саме зломив ногу, а брат Андрій лежить із запаленням легень.
Настоятель монастиря його застереженнями не перейнявся: «Хто з Богом, той не сам. Та й хор, хоч і маленький, але недаремно «Небесним воїнством» називається. Як треба буде, то архистратиг Михаїл пошле ангелів, щоб вас охороняли в дорозі.» І обличчя настоятеля осяяла усмішка.
Скривився брат Василій, а все ж мусив погодитися. І таки справився з тим завданням: відвіз хористів до Унева, де вони декілька днів мали супроводжувати літургії своїм співом.
Однак на тім не закінчилося. Раз він відвіз, то мав і привезти. А для того мусив спозаранку виїхати з монастиря. І вже десь о шостій, ще затемна, на автобусній зупинці якогось села підібрав двох людей: «До Львова? То сідайте, не мерзніть, мені попутно, завезу і вас.» Але вже за декілька хвилин пошкодував, бо тільки-но вони сіли, на весь салон мікроавтобуса поширився несвіжий запах. Чи то одяг був нечистий, чи декілька тижнів води не бачили, але сморід стояв великий. «Та якщо взяв попутників, то вже мушу везти» – міркував молодий монах, прикидаючи, де купить рідину, щоби відпуцувати крісла.
Вже біля самого Львова на невеликому льодку автомобіль занесло на зустрічну смугу і брат Василій заледве викрутив кермо, аби не врізатися в лоб міліцейській машині, що прямувала назустріч. Двоє міліціонерів, лаючись, з криками, як ошпарені вискочили на дорогу. Найпершим ділом забрали водійські документи, і стали вимагати, щоби їхав із ними до відділку міліції. Чернець став проситися і пояснювати, що він недосвідчений водій, і що більше в монастирі нікому було їхати, і що іншим разом буде уважнішим. «Ну добре, – говорив йому молодший, – ти монах, жити не хочеш. А я хочу. І в мене троє дітей, а в лейтенанта – двоє. Якби ми загинули, хто б їх годував? Ти, може?» На те чернець не мав що відповісти, тільки вибачався і казав що винен, бо не міг стримати машину. Та по якомусь часі правозахисники заспокоїлися і таки вернули йому посвідчення водія. Виявляється, то в них вже був третій такий випадок за цей день! Не даремно так рознервувалися…
Коли брат Василій, тішачись, що йому віддали права, вже збирався їхати, а міліціонери – йти до своєї машини, несподівано подав голос один із пасажирів: «Добре, що на монаха натрапили. Ще й молитися за вас буде… І Бог аварії не допустив. Але ви дивіться, бо Він більше, ніж три рази, не попереджує.» Міліціонери на мить розгубилися і вже, певно, підшукували гідні них слова для «контратаки». Але їх випередив другий пасажир: «Видно, не досить тільки дітей годувати, щоби зберегти їм батьків.»
Чернець швиденько завів машину, попрощався, ще раз вибачився і рушив, щоби нарешті, «від гріха подалі», роз’їхатися з тими міліціонерами. І вже за Львовом, чистячи щойно купленими миючими засобами сидіння мікроавтобуса, так собі розмірковував: «Таки справді ангели. Бо якби не підібрав по дорозі тих людей, то мікроавтобус був би легшим, і його таки занесло би в ту міліцейську машину.» Далі, вже їдучи, почав звично внутрішньо молитися за тих пасажирів-ангелів, за міліціонерів, яким заледве не забрав життя, і за себе, грішного, що мало не спричинив автомобільну аварію, та й і за всіх інших, хто міг би опинитися у подібній ситуації.
Записала Анна-Віталія Палій
29.12.2012р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію