у наметі до жил просяклому солонавим літнім дощем
і з пропаленою полярною зіркою на пакунку із кровоспинними
тих яких бракувало й бракує та потрібно іще і ще
сплять медбрати обіпершись одне до одного спинами
сон не йде до них якось був один але вчора в окопі щез

дві вантажні з важкими та ношами_півтора_ на убитих _трьох
не відправлено
розпеклася дорога до червоного і сичить пунктирами
скоро досвіт проріжеться гострим зубом крізь пилюжне її нутро
сорок чорних тополь санітарці із ночі здадуться мирними
а хвилин за десять вона знову бинтами замовлятиме кров

прийде лікар що звик до попелу і до мідної ковили
знов проситиме не кричати до сходу аби сонце не витекло
скаже « глянь за обрій десь там наосліп до раю хлопчика повели»
і розділить замість сніданку останнє у цьому році літепло
і на хвилю посивіє поглядом адже довше нема коли