
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Інквізиція (поема 16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інквізиція (поема 16+)
Їх у в"язниці зібралось чимало
Жінок, дівчат та ще малих дітей.
Вона ж все ніби осторонь стояла,
Долоні пригорнувши до грудей.
Її як відьму на поталу видав
Слизький, пихатий, жадібний сусід...
Все зазіхав на цноту, зненавидів,
Коли не зміг ні взяти, ні купить.
Був допит. Кат зриває одежину...
Вона покірно показала вмить
Таємні родимки, сказала, що хотіла
Звести сусіда, і все місто підпалить...
Любила зло робить, колодязі труїла,
Любила шабаші та кров дітей смоктать-
Бо так боялась, що її тендітне тіло
Кліщі залізні будуть шматувать.
Благала, щоб її не катували,
І всі зізнання хутко підписала...
Суворі судді милосердя проявили-
Лише до вогнища дівчину присудили.
Кат вивів з зали і повів до ганку...
Чекати їй не довго-лиш до ранку.
І в анфіладі темній, де роїлись
Загиблі душі та останні їх думки
Вона рукою ніжно доторкнулась
До катової сильної руки...
І темна ніч. Вона не може спати-
їй жаль себе- цнотливу, чарівну...
Шкода загинуть , хлопця не пізнати,
З коханцем не провести ніч одну!..
Та линуть кроки. Ніч же ще. Так скоро?..
Відкрилісь двері. На порозі кат.
Бере за руку дівчину й виводить
У темну прохолоду анфілад...
У темному кутку вони лиш двоє.
Такий він сильний. А вона слабка...
Здригається вона, і відчуває
Як пестить тіло катова рука...
Чека на площі вогнище. Невпинно
Спливає час. Життя відійде з ним...
Вона зняла поволі одежину
і на коліна стала перед ним...
Ці відчуття... Як поклики до раю...
Це упоїння катовим... міцним...
Неначе кров із неї випиває...
Вона на ньому... І вона.. Під ним...
А там- лежать знесилені в нестямі
Солодким сном забувшись чарівним...
Нарешті кат її за плечі підіймає.
І ледь одягнена, вона їде за ним.
Куди веде? Невже ж таки на волю?
Дарунок- жити? Справдиться невже?
Ні. До в"язниці знов її заводить-
"Відпочивай до ранку. Скоро вже..."
Лягла вона спокійно і лежить.
Все відбулось. Чи варто далі жить?
На ранок кат прийшов. Узявши її грубо,
До зали вивів. Руки їй зв"язав.
Відвіз до вогнища, та до стовпа із дуба
Залізними цепами прив"язав.
І люди бачили, коли вогнем завзята,
Вона в сльозах дивилася на ката...
Вона не плакала від болю, не кричала,
Губами поцілунок надіслала...
...... .......
В бридкій харчівні, осторонь, окраєм
Кат заливає трунком очі, проклинає
Свою роботу. Та робить її потрібно.
Допоки відьми- боронитись необхідно...
Зробив, що міг... Він милосердно відьмі
Подарував жіноцтва пізнання...
Що ж серце заболіло з того дня?
І все болить... В душі забракло сил...
І в смутку очі п"яні розглядають
Ту жменьку попелу, що висипав на стіл...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470402
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 05.01.2014
автор: Сокольник
Жінок, дівчат та ще малих дітей.
Вона ж все ніби осторонь стояла,
Долоні пригорнувши до грудей.
Її як відьму на поталу видав
Слизький, пихатий, жадібний сусід...
Все зазіхав на цноту, зненавидів,
Коли не зміг ні взяти, ні купить.
Був допит. Кат зриває одежину...
Вона покірно показала вмить
Таємні родимки, сказала, що хотіла
Звести сусіда, і все місто підпалить...
Любила зло робить, колодязі труїла,
Любила шабаші та кров дітей смоктать-
Бо так боялась, що її тендітне тіло
Кліщі залізні будуть шматувать.
Благала, щоб її не катували,
І всі зізнання хутко підписала...
Суворі судді милосердя проявили-
Лише до вогнища дівчину присудили.
Кат вивів з зали і повів до ганку...
Чекати їй не довго-лиш до ранку.
І в анфіладі темній, де роїлись
Загиблі душі та останні їх думки
Вона рукою ніжно доторкнулась
До катової сильної руки...
І темна ніч. Вона не може спати-
їй жаль себе- цнотливу, чарівну...
Шкода загинуть , хлопця не пізнати,
З коханцем не провести ніч одну!..
Та линуть кроки. Ніч же ще. Так скоро?..
Відкрилісь двері. На порозі кат.
Бере за руку дівчину й виводить
У темну прохолоду анфілад...
У темному кутку вони лиш двоє.
Такий він сильний. А вона слабка...
Здригається вона, і відчуває
Як пестить тіло катова рука...
Чека на площі вогнище. Невпинно
Спливає час. Життя відійде з ним...
Вона зняла поволі одежину
і на коліна стала перед ним...
Ці відчуття... Як поклики до раю...
Це упоїння катовим... міцним...
Неначе кров із неї випиває...
Вона на ньому... І вона.. Під ним...
А там- лежать знесилені в нестямі
Солодким сном забувшись чарівним...
Нарешті кат її за плечі підіймає.
І ледь одягнена, вона їде за ним.
Куди веде? Невже ж таки на волю?
Дарунок- жити? Справдиться невже?
Ні. До в"язниці знов її заводить-
"Відпочивай до ранку. Скоро вже..."
Лягла вона спокійно і лежить.
Все відбулось. Чи варто далі жить?
На ранок кат прийшов. Узявши її грубо,
До зали вивів. Руки їй зв"язав.
Відвіз до вогнища, та до стовпа із дуба
Залізними цепами прив"язав.
І люди бачили, коли вогнем завзята,
Вона в сльозах дивилася на ката...
Вона не плакала від болю, не кричала,
Губами поцілунок надіслала...
...... .......
В бридкій харчівні, осторонь, окраєм
Кат заливає трунком очі, проклинає
Свою роботу. Та робить її потрібно.
Допоки відьми- боронитись необхідно...
Зробив, що міг... Він милосердно відьмі
Подарував жіноцтва пізнання...
Що ж серце заболіло з того дня?
І все болить... В душі забракло сил...
І в смутку очі п"яні розглядають
Ту жменьку попелу, що висипав на стіл...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470402
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 05.01.2014
автор: Сокольник
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію