Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
2026.08.26
10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Інквізиція (поема 16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інквізиція (поема 16+)
Їх у в"язниці зібралось чимало
Жінок, дівчат та ще малих дітей.
Вона ж все ніби осторонь стояла,
Долоні пригорнувши до грудей.
Її як відьму на поталу видав
Слизький, пихатий, жадібний сусід...
Все зазіхав на цноту, зненавидів,
Коли не зміг ні взяти, ні купить.
Був допит. Кат зриває одежину...
Вона покірно показала вмить
Таємні родимки, сказала, що хотіла
Звести сусіда, і все місто підпалить...
Любила зло робить, колодязі труїла,
Любила шабаші та кров дітей смоктать-
Бо так боялась, що її тендітне тіло
Кліщі залізні будуть шматувать.
Благала, щоб її не катували,
І всі зізнання хутко підписала...
Суворі судді милосердя проявили-
Лише до вогнища дівчину присудили.
Кат вивів з зали і повів до ганку...
Чекати їй не довго-лиш до ранку.
І в анфіладі темній, де роїлись
Загиблі душі та останні їх думки
Вона рукою ніжно доторкнулась
До катової сильної руки...
І темна ніч. Вона не може спати-
їй жаль себе- цнотливу, чарівну...
Шкода загинуть , хлопця не пізнати,
З коханцем не провести ніч одну!..
Та линуть кроки. Ніч же ще. Так скоро?..
Відкрилісь двері. На порозі кат.
Бере за руку дівчину й виводить
У темну прохолоду анфілад...
У темному кутку вони лиш двоє.
Такий він сильний. А вона слабка...
Здригається вона, і відчуває
Як пестить тіло катова рука...
Чека на площі вогнище. Невпинно
Спливає час. Життя відійде з ним...
Вона зняла поволі одежину
і на коліна стала перед ним...
Ці відчуття... Як поклики до раю...
Це упоїння катовим... міцним...
Неначе кров із неї випиває...
Вона на ньому... І вона.. Під ним...
А там- лежать знесилені в нестямі
Солодким сном забувшись чарівним...
Нарешті кат її за плечі підіймає.
І ледь одягнена, вона їде за ним.
Куди веде? Невже ж таки на волю?
Дарунок- жити? Справдиться невже?
Ні. До в"язниці знов її заводить-
"Відпочивай до ранку. Скоро вже..."
Лягла вона спокійно і лежить.
Все відбулось. Чи варто далі жить?
На ранок кат прийшов. Узявши її грубо,
До зали вивів. Руки їй зв"язав.
Відвіз до вогнища, та до стовпа із дуба
Залізними цепами прив"язав.
І люди бачили, коли вогнем завзята,
Вона в сльозах дивилася на ката...
Вона не плакала від болю, не кричала,
Губами поцілунок надіслала...
...... .......
В бридкій харчівні, осторонь, окраєм
Кат заливає трунком очі, проклинає
Свою роботу. Та робить її потрібно.
Допоки відьми- боронитись необхідно...
Зробив, що міг... Він милосердно відьмі
Подарував жіноцтва пізнання...
Що ж серце заболіло з того дня?
І все болить... В душі забракло сил...
І в смутку очі п"яні розглядають
Ту жменьку попелу, що висипав на стіл...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470402
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 05.01.2014
автор: Сокольник
Жінок, дівчат та ще малих дітей.
Вона ж все ніби осторонь стояла,
Долоні пригорнувши до грудей.
Її як відьму на поталу видав
Слизький, пихатий, жадібний сусід...
Все зазіхав на цноту, зненавидів,
Коли не зміг ні взяти, ні купить.
Був допит. Кат зриває одежину...
Вона покірно показала вмить
Таємні родимки, сказала, що хотіла
Звести сусіда, і все місто підпалить...
Любила зло робить, колодязі труїла,
Любила шабаші та кров дітей смоктать-
Бо так боялась, що її тендітне тіло
Кліщі залізні будуть шматувать.
Благала, щоб її не катували,
І всі зізнання хутко підписала...
Суворі судді милосердя проявили-
Лише до вогнища дівчину присудили.
Кат вивів з зали і повів до ганку...
Чекати їй не довго-лиш до ранку.
І в анфіладі темній, де роїлись
Загиблі душі та останні їх думки
Вона рукою ніжно доторкнулась
До катової сильної руки...
І темна ніч. Вона не може спати-
їй жаль себе- цнотливу, чарівну...
Шкода загинуть , хлопця не пізнати,
З коханцем не провести ніч одну!..
Та линуть кроки. Ніч же ще. Так скоро?..
Відкрилісь двері. На порозі кат.
Бере за руку дівчину й виводить
У темну прохолоду анфілад...
У темному кутку вони лиш двоє.
Такий він сильний. А вона слабка...
Здригається вона, і відчуває
Як пестить тіло катова рука...
Чека на площі вогнище. Невпинно
Спливає час. Життя відійде з ним...
Вона зняла поволі одежину
і на коліна стала перед ним...
Ці відчуття... Як поклики до раю...
Це упоїння катовим... міцним...
Неначе кров із неї випиває...
Вона на ньому... І вона.. Під ним...
А там- лежать знесилені в нестямі
Солодким сном забувшись чарівним...
Нарешті кат її за плечі підіймає.
І ледь одягнена, вона їде за ним.
Куди веде? Невже ж таки на волю?
Дарунок- жити? Справдиться невже?
Ні. До в"язниці знов її заводить-
"Відпочивай до ранку. Скоро вже..."
Лягла вона спокійно і лежить.
Все відбулось. Чи варто далі жить?
На ранок кат прийшов. Узявши її грубо,
До зали вивів. Руки їй зв"язав.
Відвіз до вогнища, та до стовпа із дуба
Залізними цепами прив"язав.
І люди бачили, коли вогнем завзята,
Вона в сльозах дивилася на ката...
Вона не плакала від болю, не кричала,
Губами поцілунок надіслала...
...... .......
В бридкій харчівні, осторонь, окраєм
Кат заливає трунком очі, проклинає
Свою роботу. Та робить її потрібно.
Допоки відьми- боронитись необхідно...
Зробив, що міг... Він милосердно відьмі
Подарував жіноцтва пізнання...
Що ж серце заболіло з того дня?
І все болить... В душі забракло сил...
І в смутку очі п"яні розглядають
Ту жменьку попелу, що висипав на стіл...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470402
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 05.01.2014
автор: Сокольник
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
