Це мала бути битва не на життя , а на смерть… Хто ж знав, що я так ганебно її здам.
Тільки місяць тому я прилив з друзями адвокатську корочку – в мене тепер є «талісман».
І з «талісманом» в кишені та міцною правовою позицією я не боявся нічого.
Аж допоки не побачив її: глибоке декольте мене обеззброїло. Довгі ноги в коротенькій спідниці похитнули непохитну правову позицію. І я схибив. Ні, я навіть просто забув навіщо тут – така вона була переконлива у своїй агресивній красі.
Всі мої докази, всі мої слова застигли в просторі. Вона посміхнулася, відкривши білосніжний ряд коштовних перлів:
- Ваша честь! Позов є передчасним, адже позивач не звертався до нас із вимогою про повернення коштів. Ми б залюбки повернули.
І тільки у вухах прогуділо рішення:
- Відмовити в задоволенні позову за передчасністю.
Вийшли за двері. Секретар повернув нам паспорти та довіреності, сказав, коли можна отримати рішення.
Я оговтався:
- Ти класна.
- Я знаю.
- Поспішаєш?
- Я сьогодні вже відпрацювала.
- Погуляємо?
Вона задумалася:
- Ні…
- Як хочеш. – все ще розглядав її декольте, не в силах відірватися.
- Краще зразу у готель.
Я здивовано підвів очі і зустрівся з нею поглядом. Але не відмовився. Я знав одне прикольне місце.
Дзеркальна стеля і пілон біля ліжка – я був впевнений, що він не знадобиться – але у таких місцях є свій шарм.
Вона увімкнула музику і почала роздягатися. Все моє єство, всі мої думки і бажання скупчилися тоді в єдиному місці – десь між правою та лівою ногою. А вона вже була під стелею, вигинаючись і пульсуючи на пілоні, як справжня професіоналка.
«Навіщо тобі юриспруденція?» - подумав я. І ще подумав: «Годі. Злазь уже звідти. Я бачу, що ти можеш!» Але вона танцювала, насолоджуючись собою і своєю могутністю.
Мені це набридло. Я встав з ліжка і притягнув її тихенько до себе. Наші губи нарешті стрілися у поцілунку і я нарешті міг помацати ті перса, що стали сьогодні на моєму шляху до перемоги в суді.
Настала хвилина мого реваншу. Я конче хотів бути зверху. Це була справа честі довести їй, що я справжній мужчина, самець. І я мав те ствердження у ній. Бачив її спраглі, сухі губи біля свого лиця і зволожував їх поцілунками. І чув її шепіт: «Так… Ще… Ну будь ласка…» Пускався у подорож її тілом: вгору – вниз, вниз і знову вгору. Я насолоджувався нею, допоки нас не накрила хвиля одночасного, жорстокого, непереборного оргазму. Це було крутіше за мирову угоду!
Вона посміхалася, розглядаючи своє досконале тіло в дзеркальній стелі. А я посміхався, знаючи, що вдруге цей номер з декольте в суді у неї не прокотить. Я бачив її цицьки і цілував їх щойно! Я мав її і вона стогнала та покрикувала як та сучка – я більше не боюся її.
За півгодини посадовив її у таксі.
- Ти не попросиш номер? – здивовано спитала вона.
- Навіщо? Він є в матеріалах справи.
- Гаразд. Тоді до зустрічі.
- Побачимось в апеляції.
- Побачимось в апеляції? Гаразд. – ми обоє знали, що це була тільки перша битва.
23.09.2014.