Закіптюжений ангел живе у друкарні,
наче промінь стрибає в дівочі люстерка,
на губах залишає цілунки безкарні —
безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.

А за вікнами вечір, десята година,
але ясно, як вдень, бо п'ятнадцяте червня.
І любовна жага, аж якась голубина,
засвітилась на площі, як п'яна харчевня.

І зібралось на дощ, і цвітуть парасолі —
попід вікнами плавне народне гуляння,
і цукрові блудниці пливуть в ореолі,
а друкарня двигтить і гуде, мов ґуральня.

І тримає в собі цих легких полонянок,
що мов сірі гілки виростають з машини, —
щось літало над ними, в'язке, як серпанок,
перетнувши повітря, мов тіло пташине,

щось крутилося тут, безпорадне й крилате!..
І коли врешті змовкнуть нічні лінотипи, —
розкриваються плечі, спадають халати,
кольорові дівчата виходять під липи.

Заспокоєний ангел, покинувши чати,
на рулонах паперу вкладається спати…