ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Стенографія одного концерту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стенографія одного концерту
Й.С.Бах. Хорал
Ой! Ця музика раптовим акордом спочатку злякала – падала з високих гір, десь із-під неба потужним потоком зимної води - та й за комір розімлілим туристам! Така несподіванка посеред довгої монотонної екскурсійної веремії. Кілька секунд ми ще не могли отямитися – де ми і що це? Потужний початок рвучко переніс у іншу країну – величну, красиву, грізну,казкову...
За тим почалася тиха сповідь. М’яко,наче ішов на котячих лапах, голос органу розповідав про щось давнє-давнє, красиве і сумне. Мабуть, про жорстоку королеву Бону і бідних містян, про спалене пожежею місто і розорені житла, про кохання украдене і поневолених турками дівчат.
І знову – потік гучної і дзвінкої краси проростав у небо, крізь стелю цього холодного залу, крізь золоті фани осінніх дерев – до неба, до Господа, як молитва – помилувати цю любов!
Л.Бетховен. Місячна соната
Органістка ховалася за розсипом кришталиків люстри, тонула у м’якому відсвіті вітражного вікна, а скрипаль, елегантний, наче цвіркун у білій сорочці і фраку, виводив смичком благання до тихого місячного світла. І заговорив місяць глибоким голосом органу, і той голос наливався у величезну холодну залу, і ми пливли у ньому, як віночки по темній воді купальської ночі, а з берега кликала- ворожила-заклинала скрипка, просила про добру долю, берегла, молилася...
Г. Свірідов. Вальс.
І ми закружляли у вальсі - тіло ще сиділо у дерев’яній лавці, підпирало різьблену спинку, але всередині уже кружляє вальс – там-та-ра-рам... І перед очима зима, отака - особливо хрустка від морозу, і дзвінка радість, і порцелянова чистота світу. Біжить-біжить дорога, струшують дерева привіти білосніжні... Вальс! Така п’янка, летка мелодія! Там-та-ра-рам... Як жаль, що не можна встати і насправді тут потанцювати...
Л. Боельман. Молитва Нотр Дам.
Крізь жовтогарячий вітраж
проростає проміння
медово-осіннє,
і ми притулили спини
до бильця лавиці,
аби розслабитись...
Та раптом, теплом обійняті,
пливемо
у тихому океані
молитви органної,
молитви
Нотр Даму.
Сірі, сиві, мальовані у платину стіжки волосся – так бачу тільки потилиці тих, хто сидить у першому ряду, а вони – у льодяниково-солодкому світлі показковіли...
Н. Паганіні. Кантата для скрипки і органу
Ведучий, він же елегантний цвіркун-скрипаль, запихав собі слова за щоки, тому ледь зрозуміло було кого з композиторів і який саме твір він оголосив. Зірка місцевого розливу, чимдалі більше надимався, ріс і поважнішав у щоках, у скидуванні головою, у примружуванні очей під скельцями окулярів...
Сонячні зайчики чемно чимчикували з лавиці на лавицю, музика лилася на нас, а ми... вже не могли її чути – пихатість скрипаля відволікла увагу і ми порскали смішинками у кулак:
- Дивися, ой, як він голівочку схилив, ой, а чуба як відкинув, о... я вмліваю, я зараз розтану від млості...
- тихо, тихо...
- та я тихо розтану...
"От учи слухати музику їх, залучай до прекрасного, а вони..." - так напевно розчаровано думав скрипаль... і мав рацію!
А. Майлі. Дзвони для органу.
Спостерігати за органісткою дуже цікаво саме так, коли тільки її голову і плечі бачу там, на висоті другого поверху, і не просто на висоті – її постать бачу крізь дрібні густі кришталики люстри та ще й на фоні червоного вітражу, який розкрився перед нею квіткою піднебесною, короною величною.
І ця маленька, як горобець, метка постать, вичаровує з органу диво, світло, сипле, сипле їх нам на плечі крізь кришталеві брязкальця люстри...
М. Огінський.Полонез прощання з батьківшиною.
Орган – таки палац для музики, океан музики. Кожен музичний інструмент – то чарівна мушля, з якої вичакловується пульс гармонії. А от орган – то цілий океан, в якому захована ця краса – глибинний таємничий, радісний, несподівано світлий і ніжний звук...
Ф. Шуберт. AVE MARIA
Піняться, підіймаються хвилі, як груди в зітханні, підносяться тихо в благанні, і ти шепочеш:” Прости, Небесна Матінко,прости, Пречиста Заступнице! Молися за нас, заступи і спаси, о Біла Лілеє, о ніжна і найчистіша!” – в небо, увись, там де світло, де любов і тепло...
Й.С. Бах. Токката ре мінор.
Він напевне бачив створення світу, цей пан Йоганн Себастьян! Бо як інакше пояснити, звідки він оце написав?
13.10.2014
Ой! Ця музика раптовим акордом спочатку злякала – падала з високих гір, десь із-під неба потужним потоком зимної води - та й за комір розімлілим туристам! Така несподіванка посеред довгої монотонної екскурсійної веремії. Кілька секунд ми ще не могли отямитися – де ми і що це? Потужний початок рвучко переніс у іншу країну – величну, красиву, грізну,казкову...
За тим почалася тиха сповідь. М’яко,наче ішов на котячих лапах, голос органу розповідав про щось давнє-давнє, красиве і сумне. Мабуть, про жорстоку королеву Бону і бідних містян, про спалене пожежею місто і розорені житла, про кохання украдене і поневолених турками дівчат.
І знову – потік гучної і дзвінкої краси проростав у небо, крізь стелю цього холодного залу, крізь золоті фани осінніх дерев – до неба, до Господа, як молитва – помилувати цю любов!
Л.Бетховен. Місячна соната
Органістка ховалася за розсипом кришталиків люстри, тонула у м’якому відсвіті вітражного вікна, а скрипаль, елегантний, наче цвіркун у білій сорочці і фраку, виводив смичком благання до тихого місячного світла. І заговорив місяць глибоким голосом органу, і той голос наливався у величезну холодну залу, і ми пливли у ньому, як віночки по темній воді купальської ночі, а з берега кликала- ворожила-заклинала скрипка, просила про добру долю, берегла, молилася...
Г. Свірідов. Вальс.
І ми закружляли у вальсі - тіло ще сиділо у дерев’яній лавці, підпирало різьблену спинку, але всередині уже кружляє вальс – там-та-ра-рам... І перед очима зима, отака - особливо хрустка від морозу, і дзвінка радість, і порцелянова чистота світу. Біжить-біжить дорога, струшують дерева привіти білосніжні... Вальс! Така п’янка, летка мелодія! Там-та-ра-рам... Як жаль, що не можна встати і насправді тут потанцювати...
Л. Боельман. Молитва Нотр Дам.
Крізь жовтогарячий вітраж
проростає проміння
медово-осіннє,
і ми притулили спини
до бильця лавиці,
аби розслабитись...
Та раптом, теплом обійняті,
пливемо
у тихому океані
молитви органної,
молитви
Нотр Даму.
Сірі, сиві, мальовані у платину стіжки волосся – так бачу тільки потилиці тих, хто сидить у першому ряду, а вони – у льодяниково-солодкому світлі показковіли...
Н. Паганіні. Кантата для скрипки і органу
Ведучий, він же елегантний цвіркун-скрипаль, запихав собі слова за щоки, тому ледь зрозуміло було кого з композиторів і який саме твір він оголосив. Зірка місцевого розливу, чимдалі більше надимався, ріс і поважнішав у щоках, у скидуванні головою, у примружуванні очей під скельцями окулярів...
Сонячні зайчики чемно чимчикували з лавиці на лавицю, музика лилася на нас, а ми... вже не могли її чути – пихатість скрипаля відволікла увагу і ми порскали смішинками у кулак:
- Дивися, ой, як він голівочку схилив, ой, а чуба як відкинув, о... я вмліваю, я зараз розтану від млості...
- тихо, тихо...
- та я тихо розтану...
"От учи слухати музику їх, залучай до прекрасного, а вони..." - так напевно розчаровано думав скрипаль... і мав рацію!
А. Майлі. Дзвони для органу.
Спостерігати за органісткою дуже цікаво саме так, коли тільки її голову і плечі бачу там, на висоті другого поверху, і не просто на висоті – її постать бачу крізь дрібні густі кришталики люстри та ще й на фоні червоного вітражу, який розкрився перед нею квіткою піднебесною, короною величною.
І ця маленька, як горобець, метка постать, вичаровує з органу диво, світло, сипле, сипле їх нам на плечі крізь кришталеві брязкальця люстри...
М. Огінський.Полонез прощання з батьківшиною.
Орган – таки палац для музики, океан музики. Кожен музичний інструмент – то чарівна мушля, з якої вичакловується пульс гармонії. А от орган – то цілий океан, в якому захована ця краса – глибинний таємничий, радісний, несподівано світлий і ніжний звук...
Ф. Шуберт. AVE MARIA
Піняться, підіймаються хвилі, як груди в зітханні, підносяться тихо в благанні, і ти шепочеш:” Прости, Небесна Матінко,прости, Пречиста Заступнице! Молися за нас, заступи і спаси, о Біла Лілеє, о ніжна і найчистіша!” – в небо, увись, там де світло, де любов і тепло...
Й.С. Бах. Токката ре мінор.
Він напевне бачив створення світу, цей пан Йоганн Себастьян! Бо як інакше пояснити, звідки він оце написав?
13.10.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію