
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.28
18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя.
Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з
2023.03.28
16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
2023.03.28
15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”.
Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф
2023.03.28
10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
2023.03.28
08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
2023.03.28
06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
2023.03.28
05:43
Заплющую очі і бачу
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
2023.03.27
19:44
Веди мене крізь темний коридор,
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
2023.03.27
16:03
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
2023.03.27
14:39
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
2023.03.27
12:41
Темно-червоні суцвіття щириці
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
2023.03.27
11:04
Ніч. Святі й пророки встали із гробів
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
2023.03.27
09:56
Вітер верби та води
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
2023.03.27
02:23
А пам’ятаєш ти, як я ходив слідами,
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
2023.03.27
00:45
Посиніли губи помітно -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
2023.03.26
23:49
І зорі, і місяць, і мрії про тебе,
І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Стенографія одного концерту
Й.С.Бах. Хорал
Ой! Ця музика раптовим акордом спочатку злякала – падала з високих гір, десь із-під неба потужним потоком зимної води - та й за комір розімлілим туристам! Така несподіванка посеред довгої монотонної екскурсійної веремії. Кілька секунд ми ще не могли отямитися – де ми і що це? Потужний початок рвучко переніс у іншу країну – величну, красиву, грізну,казкову...
За тим почалася тиха сповідь. М’яко,наче ішов на котячих лапах, голос органу розповідав про щось давнє-давнє, красиве і сумне. Мабуть, про жорстоку королеву Бону і бідних містян, про спалене пожежею місто і розорені житла, про кохання украдене і поневолених турками дівчат.
І знову – потік гучної і дзвінкої краси проростав у небо, крізь стелю цього холодного залу, крізь золоті фани осінніх дерев – до неба, до Господа, як молитва – помилувати цю любов!
Л.Бетховен. Місячна соната
Органістка ховалася за розсипом кришталиків люстри, тонула у м’якому відсвіті вітражного вікна, а скрипаль, елегантний, наче цвіркун у білій сорочці і фраку, виводив смичком благання до тихого місячного світла. І заговорив місяць глибоким голосом органу, і той голос наливався у величезну холодну залу, і ми пливли у ньому, як віночки по темній воді купальської ночі, а з берега кликала- ворожила-заклинала скрипка, просила про добру долю, берегла, молилася...
Г. Свірідов. Вальс.
І ми закружляли у вальсі - тіло ще сиділо у дерев’яній лавці, підпирало різьблену спинку, але всередині уже кружляє вальс – там-та-ра-рам... І перед очима зима, отака - особливо хрустка від морозу, і дзвінка радість, і порцелянова чистота світу. Біжить-біжить дорога, струшують дерева привіти білосніжні... Вальс! Така п’янка, летка мелодія! Там-та-ра-рам... Як жаль, що не можна встати і насправді тут потанцювати...
Л. Боельман. Молитва Нотр Дам.
Крізь жовтогарячий вітраж
проростає проміння
медово-осіннє,
і ми притулили спини
до бильця лавиці,
аби розслабитись...
Та раптом, теплом обійняті,
пливемо
у тихому океані
молитви органної,
молитви
Нотр Даму.
Сірі, сиві, мальовані у платину стіжки волосся – так бачу тільки потилиці тих, хто сидить у першому ряду, а вони – у льодяниково-солодкому світлі показковіли...
Н. Паганіні. Кантата для скрипки і органу
Ведучий, він же елегантний цвіркун-скрипаль, запихав собі слова за щоки, тому ледь зрозуміло було кого з композиторів і який саме твір він оголосив. Зірка місцевого розливу, чимдалі більше надимався, ріс і поважнішав у щоках, у скидуванні головою, у примружуванні очей під скельцями окулярів...
Сонячні зайчики чемно чимчикували з лавиці на лавицю, музика лилася на нас, а ми... вже не могли її чути – пихатість скрипаля відволікла увагу і ми порскали смішинками у кулак:
- Дивися, ой, як він голівочку схилив, ой, а чуба як відкинув, о... я вмліваю, я зараз розтану від млості...
- тихо, тихо...
- та я тихо розтану...
"От учи слухати музику їх, залучай до прекрасного, а вони..." - так напевно розчаровано думав скрипаль... і мав рацію!
А. Майлі. Дзвони для органу.
Спостерігати за органісткою дуже цікаво саме так, коли тільки її голову і плечі бачу там, на висоті другого поверху, і не просто на висоті – її постать бачу крізь дрібні густі кришталики люстри та ще й на фоні червоного вітражу, який розкрився перед нею квіткою піднебесною, короною величною.
І ця маленька, як горобець, метка постать, вичаровує з органу диво, світло, сипле, сипле їх нам на плечі крізь кришталеві брязкальця люстри...
М. Огінський.Полонез прощання з батьківшиною.
Орган – таки палац для музики, океан музики. Кожен музичний інструмент – то чарівна мушля, з якої вичакловується пульс гармонії. А от орган – то цілий океан, в якому захована ця краса – глибинний таємничий, радісний, несподівано світлий і ніжний звук...
Ф. Шуберт. AVE MARIA
Піняться, підіймаються хвилі, як груди в зітханні, підносяться тихо в благанні, і ти шепочеш:” Прости, Небесна Матінко,прости, Пречиста Заступнице! Молися за нас, заступи і спаси, о Біла Лілеє, о ніжна і найчистіша!” – в небо, увись, там де світло, де любов і тепло...
Й.С. Бах. Токката ре мінор.
Він напевне бачив створення світу, цей пан Йоганн Себастьян! Бо як інакше пояснити, звідки він оце написав?
13.10.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стенографія одного концерту
Ой! Ця музика раптовим акордом спочатку злякала – падала з високих гір, десь із-під неба потужним потоком зимної води - та й за комір розімлілим туристам! Така несподіванка посеред довгої монотонної екскурсійної веремії. Кілька секунд ми ще не могли отямитися – де ми і що це? Потужний початок рвучко переніс у іншу країну – величну, красиву, грізну,казкову...
За тим почалася тиха сповідь. М’яко,наче ішов на котячих лапах, голос органу розповідав про щось давнє-давнє, красиве і сумне. Мабуть, про жорстоку королеву Бону і бідних містян, про спалене пожежею місто і розорені житла, про кохання украдене і поневолених турками дівчат.
І знову – потік гучної і дзвінкої краси проростав у небо, крізь стелю цього холодного залу, крізь золоті фани осінніх дерев – до неба, до Господа, як молитва – помилувати цю любов!
Л.Бетховен. Місячна соната
Органістка ховалася за розсипом кришталиків люстри, тонула у м’якому відсвіті вітражного вікна, а скрипаль, елегантний, наче цвіркун у білій сорочці і фраку, виводив смичком благання до тихого місячного світла. І заговорив місяць глибоким голосом органу, і той голос наливався у величезну холодну залу, і ми пливли у ньому, як віночки по темній воді купальської ночі, а з берега кликала- ворожила-заклинала скрипка, просила про добру долю, берегла, молилася...
Г. Свірідов. Вальс.
І ми закружляли у вальсі - тіло ще сиділо у дерев’яній лавці, підпирало різьблену спинку, але всередині уже кружляє вальс – там-та-ра-рам... І перед очима зима, отака - особливо хрустка від морозу, і дзвінка радість, і порцелянова чистота світу. Біжить-біжить дорога, струшують дерева привіти білосніжні... Вальс! Така п’янка, летка мелодія! Там-та-ра-рам... Як жаль, що не можна встати і насправді тут потанцювати...
Л. Боельман. Молитва Нотр Дам.
Крізь жовтогарячий вітраж
проростає проміння
медово-осіннє,
і ми притулили спини
до бильця лавиці,
аби розслабитись...
Та раптом, теплом обійняті,
пливемо
у тихому океані
молитви органної,
молитви
Нотр Даму.
Сірі, сиві, мальовані у платину стіжки волосся – так бачу тільки потилиці тих, хто сидить у першому ряду, а вони – у льодяниково-солодкому світлі показковіли...
Н. Паганіні. Кантата для скрипки і органу
Ведучий, він же елегантний цвіркун-скрипаль, запихав собі слова за щоки, тому ледь зрозуміло було кого з композиторів і який саме твір він оголосив. Зірка місцевого розливу, чимдалі більше надимався, ріс і поважнішав у щоках, у скидуванні головою, у примружуванні очей під скельцями окулярів...
Сонячні зайчики чемно чимчикували з лавиці на лавицю, музика лилася на нас, а ми... вже не могли її чути – пихатість скрипаля відволікла увагу і ми порскали смішинками у кулак:
- Дивися, ой, як він голівочку схилив, ой, а чуба як відкинув, о... я вмліваю, я зараз розтану від млості...
- тихо, тихо...
- та я тихо розтану...
"От учи слухати музику їх, залучай до прекрасного, а вони..." - так напевно розчаровано думав скрипаль... і мав рацію!
А. Майлі. Дзвони для органу.
Спостерігати за органісткою дуже цікаво саме так, коли тільки її голову і плечі бачу там, на висоті другого поверху, і не просто на висоті – її постать бачу крізь дрібні густі кришталики люстри та ще й на фоні червоного вітражу, який розкрився перед нею квіткою піднебесною, короною величною.
І ця маленька, як горобець, метка постать, вичаровує з органу диво, світло, сипле, сипле їх нам на плечі крізь кришталеві брязкальця люстри...
М. Огінський.Полонез прощання з батьківшиною.
Орган – таки палац для музики, океан музики. Кожен музичний інструмент – то чарівна мушля, з якої вичакловується пульс гармонії. А от орган – то цілий океан, в якому захована ця краса – глибинний таємничий, радісний, несподівано світлий і ніжний звук...
Ф. Шуберт. AVE MARIA
Піняться, підіймаються хвилі, як груди в зітханні, підносяться тихо в благанні, і ти шепочеш:” Прости, Небесна Матінко,прости, Пречиста Заступнице! Молися за нас, заступи і спаси, о Біла Лілеє, о ніжна і найчистіша!” – в небо, увись, там де світло, де любов і тепло...
Й.С. Бах. Токката ре мінор.
Він напевне бачив створення світу, цей пан Йоганн Себастьян! Бо як інакше пояснити, звідки він оце написав?
13.10.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію