Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Вуди Ален. Эпизод II
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вуди Ален. Эпизод II
Как-то к Вудди Алену пришёл его старый друг, карикатурист, и с порога выпалил о его новом рассказе: "Ей, чувак, это гениально, так похоже на Хармса! Я обхохотался".
Вудди отвел его к креслу и сказал: "Сядь". Потом он спросил:
- Ты мне друг?
- Да, - ответил смущённый друг.
- Тогда вот...
Он подошёл к своему письменному столу, сел за печатную машинку и начал печатать. Карикатурист сидел за его спиной и удивлённо ждал. Ему казалось, что сейчас именно с него рисуют карикатуру.
Поэт, прозаик и драматург отпечатал страницу, покрутил её в руках, начал что-то мямлить, выкрикивать и размахивать руками. Потом скомкал отпечатанный лист и со словами " вот, дерьмо" выбросил его в мусорное ведро, которое уже и так было заполнено. Поэтому клубок бумаги упал рядом с ведром и затих.
Потом маленький гений абсурда обернулся и сказал: "Вот. Я это делаю каждый день. Сейчас, для тебя я сыграл это всё в несколько раз быстрее, но обычно оно так и есть..."
Он встал.
"Мир треснул, и трещина прошла через сердце поэта... Я не знаю, кто за этим стоит. Но я узнаю...
И ещё... Я не знаю чего я стою, если не трещу по швам. Это меня убивает, но без этого я умру.
Но помогать мне не нужно. Я сам... "
Он сел обратно.
"Когда я был пацаном, а это было давно, я знал двух близнецов. Так, вот, однажды одному из них сказали, что он так похож на брата, что это просто чудо. Тогда он вернулся домой и врезал прямо на кухне своему брату-близнецу под глаз. У того появился фингал, и они стали не похожи. На пару секунд. Пока второй брат не врезал ему в ответку. Оказалось, что он угодил точно туда же куда и ему. Карма, туда её за угол. И они стали похожи опять. Забавно?"
Он встал.
"Дело в том, что все мы похожи. В чём-то и где-то. Только не специально похожи. Господь так шутит.
Злой мудрец Фридрих Ницше как-то сказал: "Кто будучи поэтом, хочет платить наличными, тому придётся платить собственными переживаниями: оттого именно не выносит поэт своих ближайших друзей в роли толкователей - они разгадывают, отгадывая вспять. Им следовало бы восхищаться тем, куда приходит некто путями своих страданий, - им следовало бы учиться смотреть вперёд и вверх, а не назад и вниз". Вот"
Он согнулся калачом и опустился тучкой на стул:
"Только зачем же доводить дело до синяков..."
Карикатурист смущённо замялся и, улыбаясь, сказал:
-Ну, это, мы ведь не подерёмся?
- Поскольку с Хармсом драться бесполезно, разве что сжечь на площади пару его книг, поэтому ничего не гарантирую, - старый еврей взял в руки мусорное ведро, высыпал бумажные клубки в мусорный пакет, запечатал его скотчем, наклеил на пакете бумажку и коряво написал "Богу". Потом поднял глаза на старого друга и улыбаясь сказал, - Шутка. Я не дерусь с людьми, которые каждый день делают нас не похожими на самих себя.
Вудди отвел его к креслу и сказал: "Сядь". Потом он спросил:
- Ты мне друг?
- Да, - ответил смущённый друг.
- Тогда вот...
Он подошёл к своему письменному столу, сел за печатную машинку и начал печатать. Карикатурист сидел за его спиной и удивлённо ждал. Ему казалось, что сейчас именно с него рисуют карикатуру.
Поэт, прозаик и драматург отпечатал страницу, покрутил её в руках, начал что-то мямлить, выкрикивать и размахивать руками. Потом скомкал отпечатанный лист и со словами " вот, дерьмо" выбросил его в мусорное ведро, которое уже и так было заполнено. Поэтому клубок бумаги упал рядом с ведром и затих.
Потом маленький гений абсурда обернулся и сказал: "Вот. Я это делаю каждый день. Сейчас, для тебя я сыграл это всё в несколько раз быстрее, но обычно оно так и есть..."
Он встал.
"Мир треснул, и трещина прошла через сердце поэта... Я не знаю, кто за этим стоит. Но я узнаю...
И ещё... Я не знаю чего я стою, если не трещу по швам. Это меня убивает, но без этого я умру.
Но помогать мне не нужно. Я сам... "
Он сел обратно.
"Когда я был пацаном, а это было давно, я знал двух близнецов. Так, вот, однажды одному из них сказали, что он так похож на брата, что это просто чудо. Тогда он вернулся домой и врезал прямо на кухне своему брату-близнецу под глаз. У того появился фингал, и они стали не похожи. На пару секунд. Пока второй брат не врезал ему в ответку. Оказалось, что он угодил точно туда же куда и ему. Карма, туда её за угол. И они стали похожи опять. Забавно?"
Он встал.
"Дело в том, что все мы похожи. В чём-то и где-то. Только не специально похожи. Господь так шутит.
Злой мудрец Фридрих Ницше как-то сказал: "Кто будучи поэтом, хочет платить наличными, тому придётся платить собственными переживаниями: оттого именно не выносит поэт своих ближайших друзей в роли толкователей - они разгадывают, отгадывая вспять. Им следовало бы восхищаться тем, куда приходит некто путями своих страданий, - им следовало бы учиться смотреть вперёд и вверх, а не назад и вниз". Вот"
Он согнулся калачом и опустился тучкой на стул:
"Только зачем же доводить дело до синяков..."
Карикатурист смущённо замялся и, улыбаясь, сказал:
-Ну, это, мы ведь не подерёмся?
- Поскольку с Хармсом драться бесполезно, разве что сжечь на площади пару его книг, поэтому ничего не гарантирую, - старый еврей взял в руки мусорное ведро, высыпал бумажные клубки в мусорный пакет, запечатал его скотчем, наклеил на пакете бумажку и коряво написал "Богу". Потом поднял глаза на старого друга и улыбаясь сказал, - Шутка. Я не дерусь с людьми, которые каждый день делают нас не похожими на самих себя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
