ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Она
Это она.
В сиреневом, фиолетовом, розовом. Вдыхающая или выдыхающая, рядом, в метро, за спиной. Запахом и ощущением. И ты хочешь обернутся и не оборачиваешься. Ловишь отражения в тёмном стекле и переворачиваешь страницу. Так и живёшь. Ощущением. Случайной встречей.
Она.
Радует своим присутствием. Просто потому что рядом. Печалит оттого, что не здесь. Просто потому что нет. И не знаешь почему, пока она не приедет и ты не поймёшь, почему ты рад. Не важно на сколько, на мгновение или на год.
Она курит. И ты хочешь её поцеловать. Плевать, что не приятно. Ты всегда хочешь её поцеловать, когда она вспоминает что хочет покурить. Ваши желания иногда совпадают. Не важно, что это разные желания. Это уже много. Не важно сколько и что она курит. Важно, что она бросит. Она так говорит. Когда будет рожать. Она мать. Когда она об этом думает, она уже мать. Просто бросит, когда будет точно уверена. Почувствует, услышит. Она без этого не может. Ей надо постоянно чувствовать. И она спрашивает и молчит одинаково. До последнего слова, капли, раза.
Она.
Худеет и злится. Говорит об этом и ты её слушаешь. Говорят, что в Италии придумали макароны для похудания. Ешь и худеешь. Я вдруг истерически захотел в Италию. Увидеть в кафе за столиком загорелую итальянку. С тёмно каштановыми волосами, белозубую, с улыбкой длинною в сицилийский пляж. Чтобы она ела макароны. Просто ела. Чтобы не злилась. Чтобы улыбалась и худела. Если ей это нужно. А ты бы смотрел на неё, не навязчиво, а с интересом. Ел бы свои макароны, нормальные толстые макароны не важно от чего, с соусом, запивая кефиром. Ел бы и радовался. Что она худеет и радуется.
Она.
Чувствует на расстоянии, любит не объясняя, бросает не объясняя. Пишет, звонит, шепчет, а ты отвечаешь, слушаешь, млеешь.
Юмор знает. Реагирует на чужой смех. Смешит тебя и тебя это пугает. Она тебя смешит. От этого ты теряешься и вы больше не вы. Не она. Не ты.
-Хочешь ли ты чтобы она тебя смешила?
-Нет.
-Чтобы радовала?
-Да.
-Что ты ещё хочешь?
-Не знаю.
-Что она хочет?
-Да, у неё всё есть
-Думаешь?
- Наверно... Кажется... Чёрт...
Что то ещё.
Мешает думать о работе, жизни. Не она. Нет, отсутствие её. Оно сужает твои глаза на каких то вещах, которые вечно попадаются тебе под руку. Оно сажает тебя к барной стойке, тащит в кинотеатр, залазит в сеть. И смотрит, смотрит на тебя, с укором, с отвращением, с непониманием. Что ты ищешь? Где? Кого?
А она сидит в парке на лавочке. Читает Мураками или Лукьяненко, щурится от майского солнца и ждёт с какой стороны приходит счастье.
С замотанной в зелёный шарф шеей, с глазами сердца и грустью в улыбке. Верной в мыслях и ожиданиях, собой лишь после свадьбы, мгновениями для отдыха и часами для одиночества. Чувствами, чувствами, чувствами. Спрятанными..., в книжках, в кастрюлях, в новой серии.
А ты стоишь к ней в пол оборота. В полном людей вагоне, читаешь что-то своё, но думаешь о ней. О ней, в розовом, сиреневом, фиолетовом, которая дышит рядом с тобой, может тем же, туманит запахами и присутствием. И хочешь ты обернуться и поймать её взгляд, весной, зимой, летом, и спросить, и рассмешить, и увезти, и быть. И каждый на своей станции. В своём окне. На его странице. Читаешь о себе, пишешь о себе. И ставишь запятую и давишь на клавишу и ,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Так и живёшь. Ощущением. Случайной встречей.
С ней.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Она
Это она.
В сиреневом, фиолетовом, розовом. Вдыхающая или выдыхающая, рядом, в метро, за спиной. Запахом и ощущением. И ты хочешь обернутся и не оборачиваешься. Ловишь отражения в тёмном стекле и переворачиваешь страницу. Так и живёшь. Ощущением. Случайной встречей.
Она.
Радует своим присутствием. Просто потому что рядом. Печалит оттого, что не здесь. Просто потому что нет. И не знаешь почему, пока она не приедет и ты не поймёшь, почему ты рад. Не важно на сколько, на мгновение или на год.
Она курит. И ты хочешь её поцеловать. Плевать, что не приятно. Ты всегда хочешь её поцеловать, когда она вспоминает что хочет покурить. Ваши желания иногда совпадают. Не важно, что это разные желания. Это уже много. Не важно сколько и что она курит. Важно, что она бросит. Она так говорит. Когда будет рожать. Она мать. Когда она об этом думает, она уже мать. Просто бросит, когда будет точно уверена. Почувствует, услышит. Она без этого не может. Ей надо постоянно чувствовать. И она спрашивает и молчит одинаково. До последнего слова, капли, раза.
Она.
Худеет и злится. Говорит об этом и ты её слушаешь. Говорят, что в Италии придумали макароны для похудания. Ешь и худеешь. Я вдруг истерически захотел в Италию. Увидеть в кафе за столиком загорелую итальянку. С тёмно каштановыми волосами, белозубую, с улыбкой длинною в сицилийский пляж. Чтобы она ела макароны. Просто ела. Чтобы не злилась. Чтобы улыбалась и худела. Если ей это нужно. А ты бы смотрел на неё, не навязчиво, а с интересом. Ел бы свои макароны, нормальные толстые макароны не важно от чего, с соусом, запивая кефиром. Ел бы и радовался. Что она худеет и радуется.
Она.
Чувствует на расстоянии, любит не объясняя, бросает не объясняя. Пишет, звонит, шепчет, а ты отвечаешь, слушаешь, млеешь.
Юмор знает. Реагирует на чужой смех. Смешит тебя и тебя это пугает. Она тебя смешит. От этого ты теряешься и вы больше не вы. Не она. Не ты.
-Хочешь ли ты чтобы она тебя смешила?
-Нет.
-Чтобы радовала?
-Да.
-Что ты ещё хочешь?
-Не знаю.
-Что она хочет?
-Да, у неё всё есть
-Думаешь?
- Наверно... Кажется... Чёрт...
Что то ещё.
Мешает думать о работе, жизни. Не она. Нет, отсутствие её. Оно сужает твои глаза на каких то вещах, которые вечно попадаются тебе под руку. Оно сажает тебя к барной стойке, тащит в кинотеатр, залазит в сеть. И смотрит, смотрит на тебя, с укором, с отвращением, с непониманием. Что ты ищешь? Где? Кого?
А она сидит в парке на лавочке. Читает Мураками или Лукьяненко, щурится от майского солнца и ждёт с какой стороны приходит счастье.
С замотанной в зелёный шарф шеей, с глазами сердца и грустью в улыбке. Верной в мыслях и ожиданиях, собой лишь после свадьбы, мгновениями для отдыха и часами для одиночества. Чувствами, чувствами, чувствами. Спрятанными..., в книжках, в кастрюлях, в новой серии.
А ты стоишь к ней в пол оборота. В полном людей вагоне, читаешь что-то своё, но думаешь о ней. О ней, в розовом, сиреневом, фиолетовом, которая дышит рядом с тобой, может тем же, туманит запахами и присутствием. И хочешь ты обернуться и поймать её взгляд, весной, зимой, летом, и спросить, и рассмешить, и увезти, и быть. И каждый на своей станции. В своём окне. На его странице. Читаешь о себе, пишешь о себе. И ставишь запятую и давишь на клавишу и ,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Так и живёшь. Ощущением. Случайной встречей.
С ней.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію