Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
Світ Лесі Шмигельської, котрий
Контекст : Рецензія Любови Сердунич на збірку Лесі Шмигельської
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світ Лесі Шмигельської, котрий
РЕЦЕНЗІЯ-ВІДГУК НА КНИГУ
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Не кожен вірш можна вважати поезією. Знайомлячись із творчістю Лесі Шмигельської, мимохіть згадала вислів світлої пам’яти письменника Василя Остапов(ич)а: «Якщо хочеться читати вірші не раз і не двічі, то це — поезія». Роблю висновок: поетеса Леся Шмигельська — це… поетеса! Позаяк її вірші хочеться читати і перечитувати, аби продовжити раювання. На жаль, не знайома з нею особисто (лише віртуально: з веб-сайтів і соцмереж), зате знайома з її творчістю, а отже — з її душею: чутливою, ніжною, багатою…
Попри те, що поезія пані Лесі ряснить гарними метафорами, яскравими порівняннями й епітетами, водночас художні засоби її мови прості, повні чіткости і зрозумілости. Досконала грамотність, бездоганна ритміка, музика мовлення, тематика, щире одкровення — все це вабить і приємно вражає. Її «шаради смеркань», «намовлені огні», «невистиглі бажання», «небо, розшите низинкою», її світ, котрий «світиться словами», справді надихають. Як надихають і саму поетесу природа, ріднокрай, люди, життя. Це, справді ж бо, — сповідь її душі.
Добре пише авторка не лише класичну поезію, а й рубаї, т. зв. «зорову» поезію: акровірші, вірші на одну букву. Останні ориґінальні ще й тим, що кожна строфа в них — на різні букви, які загалом складають окреме слово. Особливо цікавим і вдалим є акровірш «Слово». Себто пані Леся сміливо й ориґінально експериментує, випробовує власні сили в нових жанрах, у новотворах, у неологізмах, котрих у неї також не бракує: всеобрій, повесіння…
Краса довкілля, життєві цінності, взаємини людини з Природою, духовність у широкому розумінні — головні мотиви творчости івано-франківської поетеси Лесі Шмигельської. А сама поезія — як роздум про життя і місце людини у ньому, як сповідь творчої, чутливої душі. Її поезія — необхідність, потреба. Про це — сама поетеса:
Ще допоки на аркуші мріється —
Я живу, я кохаю, я дихаю.
Поезія Лесі Шмигельської надихає і нас жити, кохати, дихати, творити. Запрошую пораювати у Слові поетеси Лесі! Її «Всеобрій» вас також захопить тонким жіночим ліризмом, новизною, гамою світлих та прекрасних почуттів і, головне, життєствердним настроєм.
(Любов СЕРДУНИЧ, липень 2014 р.).
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Не кожен вірш можна вважати поезією. Знайомлячись із творчістю Лесі Шмигельської, мимохіть згадала вислів світлої пам’яти письменника Василя Остапов(ич)а: «Якщо хочеться читати вірші не раз і не двічі, то це — поезія». Роблю висновок: поетеса Леся Шмигельська — це… поетеса! Позаяк її вірші хочеться читати і перечитувати, аби продовжити раювання. На жаль, не знайома з нею особисто (лише віртуально: з веб-сайтів і соцмереж), зате знайома з її творчістю, а отже — з її душею: чутливою, ніжною, багатою…
Попри те, що поезія пані Лесі ряснить гарними метафорами, яскравими порівняннями й епітетами, водночас художні засоби її мови прості, повні чіткости і зрозумілости. Досконала грамотність, бездоганна ритміка, музика мовлення, тематика, щире одкровення — все це вабить і приємно вражає. Її «шаради смеркань», «намовлені огні», «невистиглі бажання», «небо, розшите низинкою», її світ, котрий «світиться словами», справді надихають. Як надихають і саму поетесу природа, ріднокрай, люди, життя. Це, справді ж бо, — сповідь її душі.
Добре пише авторка не лише класичну поезію, а й рубаї, т. зв. «зорову» поезію: акровірші, вірші на одну букву. Останні ориґінальні ще й тим, що кожна строфа в них — на різні букви, які загалом складають окреме слово. Особливо цікавим і вдалим є акровірш «Слово». Себто пані Леся сміливо й ориґінально експериментує, випробовує власні сили в нових жанрах, у новотворах, у неологізмах, котрих у неї також не бракує: всеобрій, повесіння…
Краса довкілля, життєві цінності, взаємини людини з Природою, духовність у широкому розумінні — головні мотиви творчости івано-франківської поетеси Лесі Шмигельської. А сама поезія — як роздум про життя і місце людини у ньому, як сповідь творчої, чутливої душі. Її поезія — необхідність, потреба. Про це — сама поетеса:
Ще допоки на аркуші мріється —
Я живу, я кохаю, я дихаю.
Поезія Лесі Шмигельської надихає і нас жити, кохати, дихати, творити. Запрошую пораювати у Слові поетеси Лесі! Її «Всеобрій» вас також захопить тонким жіночим ліризмом, новизною, гамою світлих та прекрасних почуттів і, головне, життєствердним настроєм.
(Любов СЕРДУНИЧ, липень 2014 р.).
Рецензія-відгук
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Контекст : Рецензія Любови Сердунич на збірку Лесі Шмигельської
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Презентація збірника "
• Перейти на сторінку •
"ВІДЕО про ПРЕЗЕНТАЦІЮ збірника у м. Тернопіль 7 жовтня 2014 р.: "
• Перейти на сторінку •
"ВІДЕО про ПРЕЗЕНТАЦІЮ збірника у м. Тернопіль 7 жовтня 2014 р.: "
Про публікацію
