Надежда Мартынова /Данчак/

Відпочинок на курорті / сатирична мініатюра/


Нарешті вирвалась я з дому, від дітей,
Від чоловіка, не тверезого “ще й роду”,
З червоним носом, як дід Мороз.
Від цих борщів, котлет та каш.
Водичку буду пити, собі масаж робити.
Гуляти, дихати, відпочивати,
Очима всіх буду стріляти.
Бо дома, так все надоїло.

Бігом в бювет води попити.
-Ой, пропустіть, спішу я дуже.
Ну як, вода хороша, молодий мій друже?
Щось буркнув він собі під ніс – «куди стара?».
- Нахаба – яке ж не виховане це щеня.
Та молоде, але уже свиня.
Від люті, аж скривилась я.
Взяла і відійшла.

Всі ходять парами, як чоловік та жінка.
Підбігла тут і я до мужика.
- Ну як вода? ОЙ, вас подагра замучила, та як жаль.
Ви так ще молоді, красиві і стрункі,
Ну трішечки живіт.
На пенсії уже? Так всі там будемо !
Як приймете усе, про все й забудете.
І танцювати, як молодий ви будете.

- На танцях будемо літати,
Про той коліт, бронхіт, артрит,
Булижник в нирці, ми забудемо,
І викрутаси робити будемо, як в 25.
Яка погода, дощ іде, ну прямо ллє.
Бігом на процедури, ці акупунктури.
Душ, грязь і вся ця “єрунда”.
Скоріше до вечора дожити, ой як хочеться !

Як радісно забилось серце,
Це він стоїть, Атлантик мій.
Кліпаю брівками і губки в дудочку складаю.
Це є йому сигнал.
Ну ти дивись,
Іде прямісінько до мене: «Добрий вечір».
- Здоров була кума, ну що попарилася вже?
А я стою ніяковію , мов дівка молода.
- Ти так розчервонілася, розгарячилася,
Підемо, остигнемо, хоча би трішки...
- Ну, що ви, прямо так з наскоку.
- Так що, чекати нам півроку?
Два дні ще залишилося, то треба відтягнутися нівроку.

Лісок, смерека, сонце сіло за бугорок.
- Попробуй, який смачний цей “лікерок”.
І завертілась голова, і в небо полетіла я.
Коли до тями я прийшла, а він хропів.
Трясла його і по щокам лупила,
До санаторію, за комір, волочила.
І знову процедури, ванни та масаж.
А вечір вже так близько.
Кипить, горить всередині,
Аж серце мре,
То може і сьогодні ще.

- Здоров була кума, ну, що попарилася вже?
Дивись яка червона та красна. То охолонути пора.
І знову місяць і трава, і пляшка червоного вина,
Ще дві, не знаю я які.
Ой весело було і місяць ходуном ходив.
“Смерека аж на мене впала”,
Що я від цього неймовірно закричала.
Проснулася, сплю під кущем.

Зірвалась, лечу на процедури,
Закінчувати ці акупунктури.
Ой, з кумом ми прощалися,
Обнімалися і цілувалися.
Навік клялися, зв’язок держати,
Що будемо ми разом відпочивати.
Погорювали та поплакали.
Адресами обмінялися і порозбігалися.


А вечір знов настав і музика заграла,
В душі щось знову піднялось,
І хвилюватися заставило.
Ой, знову я літаю,
Як “кізочка” стрибаю,
Очима всіх стріляю,
Щоб на гачок піймати “окунька”,
А може і жирнесенького “судачка”.



Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №111021601775