Ти не мій.. Я ж мріяла не про тебе. Не треба зваблювати мене своїм поглядом. Ти не мій… Ти належиш їй, увесь: думками, поглядом, рухами, тілом. Вона причарувала тебе, а не я. Вона була у всі радісні моменти життя. Вона стояла поруч з тобою – щаслива і закохана. А я лише збоку поглядала на ваше щастя. Так, воно ваше, але не моє…Ти не мій…
Тонула в очах, засинала під шквал поцілунків, блукала в ніжних та сильних обіймах, забувалась у думках…(не) з тобою. А було…
Не хочу красти тебе у неї! Не буду. Та ти сам хочеш втекти в мої мрії. Я тримала почуття за порогом прощань. Ми гуляла по темних вулицях … Ми ловили останні хвилини ще нашого життя…без неї… Просто бродили незайманими вулицями… без жодних слів і без зайвих рухів…без. Ні, ти не мій.
Я забуду нашу ніч. Я забуду тихе зізнання під покривалом ночі. Я забуду кожний твій рух, кожний доторк твого тіла. Але не забуду про те щастя, що подарував мені. Хоч ти не мій. І не будеш моїм. Я не хочу цього. І що з того, що було так добре? І що з того, що я для тебе краща? Чому ми не зустрілися раніше? Чому доля звела нас під образом знайомих, а може і суперників? Для чого так жорстоко мучити мої думки? Нам уже не бути разом. Бо ти не мій, ти належиш їй.
Вона розказує мені про тебе. Про твою ніжність. А я не хочу слухати цього… я ж в такі моменти просто згадую тебе. Та не хочеться і бачити. Але ти зумисне мучиш моє серце. Це ж так важко бачити усмішку, яка вже не належить тобі.
Знаєш, я просто сховаю нашу ніч в стареньку шафу біля ліжка. А кімнату замкну ключем мовчання. Хоч завжди мені снитимуться твої очі. Ти ж не мій… І нікому не скажу. Я навчуся жити без тебе, без жодного натяку на почуття. Я буду писати не про тебе, але все одно всі слова належатимуть тобі…
Я не вмію мріяти…а може просто не смію мріяти. Хоч так хочеться.
Чому ти приходиш у скрутні свої хвилини до мене? Чому розказуєш усі свої печалі? Чому розраду шукаєш у моїх словах? У чому річ? Чому плакав саме на моєму плечі? І я жаліла тебе, давала розраду. Ти не мій…Але я бачила твої сльози. Такі щирі, такі відверті. Ти не боявся показати мені свою слабкість… не боявся виглядати смішним…не боявся… Ти не мій. Я знаю твої страхи, знаю усі переживання. Занадто добре все знаю…
Знаю, як ти добивався її уваги. Я знаю, як вона хотіла бути твоєю. А я?... Думаєш, одна ніч щось міняє?... Ні, ми суперники. Нам обидвом потрібна її увага. Але ця ніч…
А як же наше життя? Воно там, за дверима. Воно більше не вийде, його забарикадувало болем, смутком, невиявленим бажанням.
Я краще зникну з вашого життя. Втечу в інший світ. Там здійснюватимуться мої мрії, там будуть мої відверті бажання і там не буде її. Це буде світ без тебе, але з твоїми очима. Ти не мій… Але тут все навпаки. Я так більше не можу, хоч вона і найкраща подруга, але красти кохання не мала права… Проте зі мною завжди будуть твої очі в дитячому відблиску радості.
У далекому майбутньому я зустріну тебе. І ти побачиш подарований свій погляд і усмішку. Ти не мій. І лиш усмішка і очі твої – мої…
А може в іншому житті було б інакше? Може ми б були щасливими? Навіщо тішити себе марними ілюзіями, ти ж не мій… Як добре просто бути з тобою. Так довго дивитись в твої очі. Але боляче. Дуже боляче…Навіщо я дозволила відкритись тобі? Навіщо я впустила тебе у своє серце? Нехай і на мить, але зараз важко вирвати думки про тебе… Ти не мій… Вона не знає, як боляче мені. Вона не помічає моїх почуттів до тебе. Це добре. Бо ти не мій. Я не вкраду. Ти належиш їй, повністю, без обмежень. А я просто знайома. Просто друг вашої майбутньої сім’ї.
Та завжди зі мною залишиться твоя частинка. Без обмежень. Забута ніч у вічність не хоче відійти. Вона нагадує нечастими поштовхами десь там… Ти не мій. І я не візьму чужого. Але частинку тебе збережу назавжди. І любитиму її: це маленьке, неслухняне чудо з твоїми очима та усмішкою. Але ти не мій…