***
А ми з тобою – дві душі,
замріяне у сни кохання…
Повір мені чи все лиши,
від надвечір’я і до рання.

І дай для відповіді знак,
бо я не знаю, що робити…
Світає день, темніє парк,
промінням розповитий…


***
Нездійсненного мрія давня –
Розбудити тебе цілунком
І, солодкої ночі, в травні,
Напоїти жагучим трунком…

Воєдино сплести долоні,
Щоб до ранку не розплітати…
Щоб душею не охолонуть,
Як у приймах чужої хати…


***
Недовго лишилось, кілька годин
тобі, що прилинеш птахою.
У тістечках знову – духмяний кмин
і пахне в кімнаті кавою…

Запалена свічка, бокал з вином,
душа до небес розкрилена…
Метелики й дощ гойдають вікно
Крильми, вітрами й вітрилами…


***
Не сповідалась. Грішною знов пішла,
Зачинила для тебе двері.
І розбився об стіни небесний шквал,
Заощаджуючи на нервах.

Знову віри тобі не має ні як:
Ти потратив усе до нігтя.
Знову стежка зміїста веде на шлях,
І облизує вітер лікті…

оскільки - з давнього, публікую все в один пост... читаю й думаю: це я писала??