Я згадую нічний кошмар дитинства:
Щотижня, із суботи на неділю
Без привидів, без зомбі та злочинства
Ми цілий сон удвох з котом сиділи
На тій підлозі, в місячному світлі,
Де я збирав великі, гарні пазли –
Дві тисячі деталей і повітря,
Чомусь аж біле від туману й газу.
Лунав мотив старенького фокстроту...
Лиш кіт і я, маленька ще дитина.
Вже майже склалося те дивне фото,
Вже видно контур чорної тварини…
Але біліє дірка чітко в центрі!
Останній штрих останньої деталі…
Її шукаю до світання вперто,
В тих пошуках зникаю у тумані,
Де бачу того самого котяру:
Сумні очиська та шматки картону…
І зрозуміло вже й без окулярів,
Що він зжував із флегмою Платона
Оту деталь! І пазл не має сенсу…
Я психанув! Навіть у снах психую…
Немає сенсу? То не буде й сексу
І кастрував кота, лишивши й причандалів…
...І йшли роки... З суботи на неділю
Цей сон псував мої дитячі ночі
Десь там крутився Фройд, як кури в грилі,
і голос запевняв: «Це все – пророче!»
Я виріс… Кіт покинув сновидіння
Звільнивши місце тим, де все «по Фройду».
Та щось зламалось перед Halloween’ом,
І кіт, облізлий, як старезна хвойда
Знов повернувся. Знов збирав я пазли
І знов одна деталь лише лишалась...
А він прибіг, весь сяючий, у стразах
А із зубів шарандули звисали...
Він кинув їх у дірку в центрі фото:
«За що ти так зі мною, о, людино?
Добий мене! Без них життя гидотне!
Із тисяч цяцьок ти забрав єдину!»
І стало страшно й соромно мені...
Цей кіт, як пазл – без деталі й змісту.
Він обіцяв наснитись навесні,
Бо що йому тепер робити в місті?

1.11.2014.