« Лицом к лицу лица не увидать…»

С. Єсенін

Не тужу́ за калиною в лузі,
за копицями із осоки.
Не жалію, що ми тільки друзі.
Так простіше у наші роки:
               забувати минуле безжурно,
               поки руку тримає рука,
               цілувати обличчя задурно
               і прощатись бездумно, – пока.
Оминали ми всі попелища,
а піймала одна западня,
що у мене далекі – найближчі,
а тебе обнімає рідня.
               Не один я такий одинокий,
               що від цього аж душу звело.
               Розміняємо осінь на ро́ки.
               Все минає, чого не було.
І забудеться мила-жадана
і наврочена доля чужа,
поки ріже усе без ножа –
і неждане, і обітоване,
та, що вміє торкатися рани,
від якої яріє душа.

                              11.2014