коли завтра встану
потрібно робити знов перші кроки
як контужений солдат що повинен йти далі
на запах пороху
до людей
у фікальні стоки
в країну мороку

за відлік часу дойду до землянки
до огиди знайомих порогів
та як до тріумфальної арки
і дотягнувши життя свого лямки
брудний як і кожен там своєї марки
брудний як і всі
наповню склянок надбитий посуд
наллю іще не чуючи осуду
у дружні очі залиті блиском
вчорашньої німої смерті
там світлі голови колись
тепер тріщать під тиском
потилиці усіх зачухані роздерті

там між собою всі на ти
сміються
бавляться в ляльки
і щоб на долю плакатись
із другом радитись
боятись зрадництва
бо й друзі ті
щурі ще ті
щиро виносять на щиті
собі ж мозги виносять
та гречно просять
їдла та забави
таке вже наше фестивальне місто кави


як краще тамде нас нема
"ох, краще я булаб сама.."
"не їла б стільки ковбаси,
знайшла б цінителя душевної краси"
або "отут мої роки змарновані,
а там - жінки як намальовані,
став би багатим та холостяком,
курив би тільки чистяком"

розмов багато, "що якби?"
початі з скрутою, непевно
хтось мовить що останні дві
доби так втрачені даремно
а хтось - останні шість тисячоліть
а ще замислившись на мить
що ось таке наше життя із рештою
і кожен гріх як помилка урок
екзамен
і результати ми чекаєм поштою
і так за кроком крок
до істини
облиті кров"ю й потом
за днем наступний день минає
а в істині
там
зверху
давно ніхто нас не чекає -
ми взнаєм потім

отак просидівши безсонні ночі
закопчені в хмарах сигаретного диму
ховаючи очі
втому та долю
із нашаруванням поту та гриму
ми ті що втікають на мить від болю
що знають
відійдуть на свої позиції
де знову свист куль і знову окопи
і так по колу
на вбивчі танці
останні фрикції
ти не забудеш, ти памятаєш
ми п'єм до кінця встаючи зі столу
бо ж коли не чекаєш
блюєш кров"ю
коли чекаєш блюєш просто

2011