Холодний ранок. Небо в сірих плямах.
Іржавий кран – вмістилище води.
Учора погуляв на фесті в Каннах
в скафандрі із прозорої слюди.
Кумач доріжки, мармур, позолота.
У центрі я і Пенелопа Крус,
і охоронців навіжених рота,
а я тримаю у руках гарбуз.
Якого дідька(сам того не знаю),
пішов до кума, а попав сюди.
Якби у фраку, ще я «понімаю»,
а так в скафандрі із фольги-слюди.
А там ті хлопці – всі такі веселі,
на геї гей і геєм поганя.
Закусок, правда, не худі тарелі,
та тільки корм не у мого коня.
Ось оселедець – це я розумію,
але ж не лапки жаб’ячі хрусткі.
Мізинець вбік і ла-ла-ла – не вмію:
розмови бездуховні і пласкі.

Гарбуз – то потім, а спочатку Лопу
я умовляв, скажімо, тет-на-тет,
хвалив її і ганив гей-Європу,
представившись, як молодий поет.
Вона, така дурепа, все мовчала,
лиш інколи крізь зуб: Но пасаран…
Аж раптом з декольте його дістала,
ну, гарбуза, і каже: На, Іван!
Який Іван? Я Федір із дитинства.
І так мене заділо за живе,
що їй сказав: Давай, свиньо, без свинства,
бо не погляну на твоє "цабе".
Піднявся кіпіш, як у нас у барі,
куди на пиво з друзями ідем,
на тарганів лаштуючи сафарі
у перериві між «їмо» і «п’єм».

Усе ішло до голубої крові,
та тут з’явився кум із відкілясь
й мене спинив практично на півслові,
яке я думав перед тим, як – хрясь!
- Ну ти і чудо, – кум до мене мовив.
Я тільки відійшов у туалет,
а ти уже готовченко-готовий,
на гирі – целофановий пакет.
Що то за жінка, на моєму місці,
така страшна, як атомна війна?
І що за звірі на столі у мисці,
і де дві пляшки білого вина?

Отак буває – в розпалі банкету
приходить хтось і усьому кінець:
твоїй охоті, Пенелопі, фесту;
усе, чим марив, зводить нанівець.
Прощайте, Канни! Куме, ти – потвора,
тобі віддячу, трохи підожди.
Холодний ранок… артистичне вчора.
Іржавий кран… і хочеться води.

10.12.2014