
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.10
07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
2025.08.09
21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне поза хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне поза хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Генрі Матіас /
Вірші
Элегия дождя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Элегия дождя.
Снова падает дождь. Для меня он награда.
Пусть он тихо идет и вокруг темно.
Для уставшей души одного только надо:
В одиночестве быть и смотреть в окно.
Капли-слезы дождя провожаю взором,
Они мысли мои, это мой покой.
Ухожу от обид и не нужных споров,
Закрываюсь от мира самим-собой.
Дождь не просто идет и сливается с крыши,
В нем порядок такой – не постичь никому.
Каждой капли рожденье душа моя слышит,
Это чудо моё, будто сон наяву.
Час осенних дождей, это действо такое,
Когда память вернулась на круги – своя.
Здесь и детство моё, точно ситец простое,
В путь-дорогу ушедшее из октября…
Моё детсво ушло, помахав на прощанье
Своей тонкой рукой на развилке дорог.
Мне на память оставило будто признанье,-
Не раскрытый в бутоне зеленый цветок.
Оно шло первопутком в пространство врастая,
Без оглядки, по-детски, на пройденный путь,
Как игрушки года за собой оставляя,
Сбив колени искало своей истины суть.
Я спешил жить тогда, будто в гонке со временем,
И блуждал в суете, и бежал наугад.
Но свой бег замедлял, каждый раз в дни рождения,
Чтоб немного остыть, оглянуться назад.
Там я видел своё и Её отраженья
В первом омуте чувств, под мерцанием звезд.
Мы ступили вдвоём на стезю откровенья
И клялися в любви, по-ребячьи до слез…
И пара вся в белом, в объятиях сада
Кружилась в пространстве пустынных аллей,
Под звуки Вивальди и шум листопада –
Поры самой белой и чистой моей.
Рояль разливал свои звуки свирелью,
Аккорды взлетали и ткали канву,
И будто уставши от собственных трелей,
Рассыпавшись падали тихо в листву…
…Всё было… Всё было. И нет единенья
Меж тем, кем я был и кем нынче стал.
Взываю к себе в этот час наважденья:
Когда и зачем нить времен я порвал?
Но закончится дождь, и чужими глазами
Я буду смотреть в этот мир роковой.
А память моя – предкновения камень
До новых дождей не даст быть собой…
r>
ID: 511824
Пусть он тихо идет и вокруг темно.
Для уставшей души одного только надо:
В одиночестве быть и смотреть в окно.
Капли-слезы дождя провожаю взором,
Они мысли мои, это мой покой.
Ухожу от обид и не нужных споров,
Закрываюсь от мира самим-собой.
Дождь не просто идет и сливается с крыши,
В нем порядок такой – не постичь никому.
Каждой капли рожденье душа моя слышит,
Это чудо моё, будто сон наяву.
Час осенних дождей, это действо такое,
Когда память вернулась на круги – своя.
Здесь и детство моё, точно ситец простое,
В путь-дорогу ушедшее из октября…
Моё детсво ушло, помахав на прощанье
Своей тонкой рукой на развилке дорог.
Мне на память оставило будто признанье,-
Не раскрытый в бутоне зеленый цветок.
Оно шло первопутком в пространство врастая,
Без оглядки, по-детски, на пройденный путь,
Как игрушки года за собой оставляя,
Сбив колени искало своей истины суть.
Я спешил жить тогда, будто в гонке со временем,
И блуждал в суете, и бежал наугад.
Но свой бег замедлял, каждый раз в дни рождения,
Чтоб немного остыть, оглянуться назад.
Там я видел своё и Её отраженья
В первом омуте чувств, под мерцанием звезд.
Мы ступили вдвоём на стезю откровенья
И клялися в любви, по-ребячьи до слез…
И пара вся в белом, в объятиях сада
Кружилась в пространстве пустынных аллей,
Под звуки Вивальди и шум листопада –
Поры самой белой и чистой моей.
Рояль разливал свои звуки свирелью,
Аккорды взлетали и ткали канву,
И будто уставши от собственных трелей,
Рассыпавшись падали тихо в листву…
…Всё было… Всё было. И нет единенья
Меж тем, кем я был и кем нынче стал.
Взываю к себе в этот час наважденья:
Когда и зачем нить времен я порвал?
Но закончится дождь, и чужими глазами
Я буду смотреть в этот мир роковой.
А память моя – предкновения камень
До новых дождей не даст быть собой…
r>
ID: 511824
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію